— Що розширює поле до трьох, — промовив Пуаро задумливо. — Найбільш імовірно, це Паркер. Я замислив провести з ним невеличкий експеримент. Чи ви не проти, мій друже, поїхати зі мною до «Папороті»?
Я погодився, і ми відразу вирушили. На прохання Пуаро покликати міс Екройд Флора з’явилася відразу.
— Мадемуазель Флоро, — почав Пуаро, — відкрию вам маленький секрет. Я ще не впевнений у невинуватості Паркера. За вашої допомоги я хочу провести невеликий експеримент. Відновити окремі події тієї ночі. Треба лиш вигадати, що йому сказати. Ах! Уже знаю. Нібито я хочу переконатися, що на відкритій терасі можна почути голоси з коридорчика. Тепер, будьте такі ласкаві, покличте Паркера.
Я так і зробив. Мажордом з’явився ввічливий, як завжди.
— Сер, ви мене кликали?
— Так, мій любий Паркере. Маю намір провести невеличкий експеримент. Я попросив майора Бланта побути на терасі за вікном кабінету. Хочу дізнатися, чи там можна було почути ваші з міс Флорою голоси. Потрібно, щоб ви відтворили ту маленьку сцену. Можливо, ви принесете тацю чи що ви там несли?
Паркер зник, і ми вирушили до коридорчика за дверима кабінету. Незабаром почули з холу дзенькіт — і у дверях постав Паркер із тацею та сифоном, графином із віскі й двома склянками на ній.
— Хвилиночку, — вигукнув Пуаро, піднімаючи руку і нібито дуже тішачись. — Усе має бути правдоподібно. Так само, як і тоді. Це мій маленький метод.
— Чужорідний звичай, сер, — озвався Паркер. — Реконструкція злочину, так це називають?
Він стояв абсолютно незворушно, ввічливо очікуючи на розпорядження Пуаро.
— Ах! Наш любий Паркер щось знає, — говорив Пуаро. — Він про це читав. Тепер, я прошу вас, нехай усе буде якнайточніше. Ви прийшли з холу — так. Мадемуазель була — де?
— Ось тут, — сказала Флора, одразу ставши за дверима кабінету.
— Абсолютно правильно, сер, — підтвердив Паркер.
— Якраз зачиняла двері, — продовжувала Флора.
— Так, міс, — погодився Паркер. — Ваша рука все ще була на ручці, як-от зараз.
— Тоді allez, — виголосив Пуаро. — Розіграємо цю невеличку комедію.
Флора стояла, тримаючи руку на ручці дверей, а Паркер зайшов з холу, несучи тацю.
Він зупинився перед дверима. Флора сказала:
— О! Паркер. Містер Екройд не хоче, щоб сьогодні вночі його хтось турбував.
— Так? — стиха перепитала вона.
— Як я пам’ятаю, міс Флоро, — устряв Паркер, — ви начебто вжили слово ввечері, а не вночі. — Потім, театрально підвищивши голос, додав. — Дуже добре, міс. Мені замкнути двері, як завжди?
— Так, будь ласка.
Паркер вийшов крізь двері, Флора попрямувала за ним і почала підніматися головними сходами.
— Цього достатньо? — мовила вона через плече.
— Чудово, — потираючи руки, заявив маленький чоловік. — До речі, Паркере, ви впевнені, того вечора на таці було дві склянки? Для кого друга?
— Я завжди приношу дві склянки, сер, — пояснив Паркер. — Ще щось?
— Нічого. Дякую.
Паркер із гідністю пішов.
Насупившись, Пуаро стояв посеред холу. Флора спустилася і приєдналася до нас.
— Ваш експеримент вдався? — поцікавилася вона. — Знаєте, я не зовсім розумію…
Пуаро захоплено всміхнувся їй.
— Вам не обов’язково розуміти, — зазначив він. — А Паркер справді ніс на таці дві склянки?
На хвилину Флорині брови зійшлись на переніссі.
— Не можу пригадати, — відповіла вона. — Мабуть, так. Це об’єкт вашого експерименту?
Пуаро взяв її руку і погладив.
— Нехай так, — сказав. — Мені завжди цікаво, чи говорять люди правду.
— А Паркер говорить правду?
— Думаю, так, — замислено визнав Пуаро.
За кілька хвилин ми вже простували до села.
— А чому ви запитували про склянки? — зацікавився я.
Пуаро стенув плечима.
— Треба щось сказати, — кинув він. — Це запитання не гірше, аніж будь-яке інше.
Я витріщився на нього.
— У всякому разі, мій друже, — серйозно зазначив він, — я дізнався те, що хотів. Облишмо це.
Розділ шістнадцятий
Вечір за маджонґом
Того вечора ми грали у маджонґ. Ця проста розвага дуже популярна в Кінґз-Ебботі. Після вечері прийшли зодягнені у водонепроникні плащі та калоші гості, випили кави, а потому пригостилися тортом, бутербродами та чаєм.
Того вечора у нас гостювали міс Ґаннетт і полковник Картер, який мешкає поблизу церкви. Ми багато пліткували, що іноді відверто заважало грі. Раніше ми грали у бридж, одначе немає нічого гіршого за бридж із розмовами. Маджонґ набагато спокійніший: не було більше роздратованих претензій до партнера, чому той пішов не з тієї карти, та й відверто висловлювана, як і раніше, критика стала значно миролюбніша.