— Шеппарде, який сьогодні холодний вечір, — зауважив полковник Картер, стоячи спиною до вогню. Керолайн повела міс Ґаннетт до своєї кімнати й допомагала їй розкутатися з одягу. — Нагадує Афганістан.
— Справді? — ввічливо озвався я.
— Дуже загадкова справа це вбивство бідолашного Екройда, — продовжував полковник, беручи філіжанку кави. — Щось тут не так. Між нами, Шеппарде, у якійсь розмові я чув слово «шантаж»!
Полковник кинув на мене промовистий погляд: «Кажу це вам, як чоловік чоловікові».
— Безсумнівно, тут ідеться про жінку, — вирішив він. — Будьте певні, тут ідеться про жінку.
До нас приєдналися Керолайн і міс Ґаннетт. Міс Ґаннетт попивала каву, тоді як Керолайн дістала коробку з маджонґом і висипала кості на стіл.
— Перемивати кісточки, — пожартував полковник. — Правильно — перемити кісточки, як говорили ми у Шанхайському клубі.
На нашу з Керолайн особисту думку, полковник Картер ніколи не бував у Шанхайському клубі. Ба більше, він ніколи не бував далі на схід від Індії, де під час Великої війни перебирав бляшанки із м’ясними консервами та сливовим і яблучним джемом. Утім, полковник — хвацький вояка, а ми у Кінґз-Ебботі поблажливо ставимося до людських слабкостей.
— Почнемо? — запитала Керолайн.
Ми сіли за стіл. На якісь п’ять хвилин запанувала тиша: потай ми конкуруємо поміж себе у найшвидшому складанні своєї стіни.
— Ну ж бо, Джеймсе, — нарешті підштовхнула Керолайн. — У тебе Східний вітер.
Я відкрив кость. Минув раунд чи два, час від часу супроводжуваний вигуками «Три бамбуки», «Два кола», «Панґ» і часто «Не панґ» від міс Ґаннетт (леді надто поквапливо брала кості, яких не мала брати).
— Сьогодні вранці я бачила Флору Екройд, — почала міс Ґаннетт. — Панґ, ні, не панґ. Я помилилась.
— Чотири кола, — вставила своє Керолайн. — Де ти її бачила?
— Вона мене не помітила, — уточнила міс Ґаннетт так багатозначно, як уміють лише мешканці невеликих сіл.
— Ах! — зацікавлено вигукнула Керолайн. — «Чоу».
— Думаю, — зауважила міс Ґаннетт не в тему розмови, — правильно вимовляти «Чі», а не «Чоу».
— Нісенітниця, — пирхнула Керолайн. — Я завжди вимовляла «Чоу».
— У Шанхайському клубі, — устряв полковник Картер, — вимовляють «Чоу».
Міс Ґаннетт програла.
— Що ти там говорила про Флору Екройд? — нагадала Керолайн за хвилину чи дві гри. — Вона була не сама?
— Зовсім не сама, — підтвердила міс Ґаннетт.
Очі двох жінок зустрілися і неначебто обмінялись інформацією.
— Справді? — не відступалася Керолайн. — Це так? Ну, це аніскілечки мене не дивує.
— Міс Керолайн, чекаємо на ваш хід, — уставив полковник. Він іноді приміряє на себе личину чоловіка, повністю зосередженого на грі й байдужого до пліток. Утім, йому ніхто не вірить.
— Якщо вас цікавить моя думка, — знову почала міс Ґаннетт. — (Люба, це був бамбук. О, ні, тепер я бачу, що це коло). Як я вже казала, якщо вас цікавить моя думка, то Флорі надзвичайно пощастило. Надзвичайно пощастило.
— Чому, міс Ґаннетт? — запитав полковник. — Забираю зеленого дракона. Чому ви вважаєте, що міс Флорі пощастило? Звісно, вона чарівна дівчина й усе таке.
— Можливо, я не дуже багато знаю про злочини, — виголосила міс Ґаннетт з виглядом людини, що знає все, що їй потрібно знати, — але я повідомлю ось що. Передусім ставлять запитання: «Хто останній бачив покійного живим?» І ставляться до цієї людини з підозрою. Останньою бачила свого дядька живим Флора Екройд. Для неї це дуже недобре — справді дуже. Я припускаю (та просто переконана), що Ральф Пейтон переховується через неї — відвести від неї підозри.
— Та ну, — м’яко заперечив я, — ви, звісно, не припускаєте, що така юна дівчина, як Флора Екройд, здатна холоднокровно заколоти свого дядька?
— Ну, не знаю, — правила своє міс Ґаннетт. — Я нещодавно читала книгу про злочинний світ Парижа, у якій написано, що одні із найстрашніших жінок-злочинниць — це юні дівчата з ангельськими обличчями.
— Це у Франції, — миттєво зреагувала Керолайн.
— Так, — підтакнув полковник. Тепер я розповім вам дещо цікаве — історію, дія якої розгортається на базарах Індії…
Розповідь полковника була безкінечно довгою і неймовірно нудною. Те, що сталося в Індії багато років тому, не може й на мить зрівнятися з подією, яка трапилася у Кінґз-Ебботі позавчора.
Саме Керолайн урвала розповідь полковника оголошенням маджонґа. Після невеликої сварки, спричиненої моїми незмінними правками недосконалих підрахунків Керолайн, ми почали нову гру.