Я виклав низку контраргументів цієї теорії, проте Керолайн, коли щось втовкмачить у свою голову, завжди лишається непохитною.
— І ви думаєте, мсьє Пуаро вважає так само, — замислено сказала міс Ґаннетт. — Цікаво, що, коли сьогодні я гуляла дорогою до Кранчестера, він проминув мене машиною, рухаючись якраз із того напрямку.
Ми всі перезирнулися.
— Ах, Боже мій, — раптом вигукнула міс Ґаннетт, — у мене весь час маджонґ, а я навіть не помічаю.
Керолайн відволіклася від своєї теорії, вказуючи міс Ґаннетт, що зі змішаними костями та багатьма чоу навряд чи варто йти маджонґ. Міс Ґаннетт незворушно вислухала її і заперечила.
— Так, люба, я знаю, про що ти, — опиралася вона. — Але це радше залежить від того, як почати, хіба ні?
— Ти ніколи не матимеш хороших костей, якщо не збереш їх, — переконувала її Керолайн.
— Ну, кожен грає по-своєму, чи не так? — не відступалася міс Ґаннетт. — Вона поглянула на свої кості. — Ну, я все.
Керолайн зі своїм значно гіршим розкладом промовчала.
Східний вітер перейшов, і ми почали ще раз. Енні принесла чай. Керолайн і міс Ґаннетт трохи нервували, як зазвичай під час таких вечорів відпочинку.
— Люба, якби ви грали трішечки швидше, — підстьобувала Керолайн міс Ґаннетт, коли та обмірковувала хід.
— Китайці кладуть кості так швидко, що видають звук, схожий на шум дрібних пташок.
Кілька хвилин ми грали, як китайці.
— Шеппарде, ви ще не поділилися своєю інформацією, — добродушно нагадав полковник Картер. — Ви хитрун. Приятелюєте з відомим детективом і навіть не натякнете на стан справи.
— Джеймс — незвичайний, — резюмувала Керолайн. — Він нізащо не поділиться інформацією.
Вона поглянула на мене з легким осудом.
— Запевняю вас, — виправдовувався я, — мені нічого не відомо. Пуаро тримає язика за зубами.
— Мудра людина, — з усмішкою зазначив полковник. — Не виказує себе. А чудові хлопці, ці іноземні детективи. Думаю, знають багато прийомів.
— Панґ, — із тихим тріумфом зронила міс Ґаннетт. — І маджонґ.
Ситуація стала більш напруженою. Від образи, що міс Ґаннетт виграла тричі поспіль, Керолайн зірвала злість на мені:
— Джеймсе, ти надто втомлюєш. Ти сидиш, як мертва голова, і взагалі нічого не кажеш!
— Але, люба моя, — заперечив я, — мені зовсім нічого сказати — ти це маєш на увазі.
— Нісенітниця, — не погодилася Керолайн, сортуючи кості. — Ти точно знаєш щось цікаве.
Якусь мить я мовчав. Почувався приголомшеним і наче п’яним. Я читав про таке, як ідеальний виграш: зробити маджонґ із першої роздачі, проте ніколи й не сподівався, що мені таке вдасться.
Із прихованим тріумфом я виклав кості на стіл і відкрив їх.
— Як говорять у Шанхайському клубі, — зауважив я, — тін-го — ідеальний виграш!
Очі полковника мало не викотилися з орбіт.
— Присягаюся, — мовив він, — це щось неймовірне. Я ніколи не бачив такого раніше!
Тоді, підбурюваний кпинами Керолайн та одурманений своїм тріумфом, я пішов далі.
— А щодо чогось цікавого, — додав я, — то як вам золота обручка з датою та надписом «Від Р.» на ній.
Пропускаю наступну сцену: мене змусили зізнатися, де й коли цей скарб було знайдено.
— 13 березня, — повторила Керолайн. — Лише півроку тому. О!
Із хаосу збентежених ідей і припущень викристалізувалися три теорії:
1. Теорія полковника Картера: Ральф таємно одружився з Флорою. Перший і найпростіший висновок.
2. Теорія міс Ґаннетт: Роджер Екройд таємно одружився із місіс Феррас.
3. Теорія моєї сестри: Роджер Екройд одружився зі своєю економкою, міс Рассел.
Четверту супертеорію Керолайн висунула пізніше, коли ми вже пішли спати.
— Запам’ятай мої слова, — раптом мовила вона, — я не здивуюся, якщо Джеффрі Реймонд і Флора одружені.
— Тоді це було би «Від Дж.», а не «Від Р.», — припустив я.
— Ніколи не можна знати напевне. Дехто з дівчат називає чоловіків на прізвища. А ти чув, що міс Ґаннетт розповіла про Флорину поведінку? — Направду я не чув, що міс Ґаннетт щось таке говорила, але визнавав уміння Керолайн витягувати інформацію з натяків.
— Як щодо Гектора Бланта? — натякнув я. — Якщо хтось…
— Нісенітниця, — відрізала Керолайн. — Він, звісно, захоплюється нею, може, навіть і закоханий. Проте дівчина не закохається у підстаркуватого чоловіка, який її батьком може бути, особливо тоді, коли поруч привабливий секретар. Вона, можливо, і заохочує майора Бланта — просто для прикриття. Дівчата дуже хитрі. Але є дещо, що я, Джеймсе Шеппарде, тобі скажу. Флора Екройд байдужа до Ральфа Пейтона й ніколи його не кохала. Повір мені.