Я покірно її вислухав.
Розділ сімнадцятий
Паркер
Наступного ранку я зрозумів, що, вочевидь, через сп’яніння від тін-го — ідеального виграшу, поводився трохи нерозсудливо. Щоправда, Пуаро не просив мене мовчати про обручку, проте він і не згадував про неї у «Папороті», тож я, гадаю, був єдиною людиною, що знала про неї. Я почувався винним. Річ у тім, що новини ширилися Кінґз-Ебботом, як лісова пожежа. Я чекав на докори Пуаро щомиті.
Спільні похорони місіс Феррас і Роджера Екройда було призначено на одинадцяту. На сумну й урочисту церемонію зійшлися всі мешканці «Парку папороті».
Після її закінчення Пуаро — також тут присутній — узяв мене попід руку й запросив супроводжувати його до «Модрин». Його серйозність наштовхувала мене на лячну думку, що йому вже відомо про мою необачну поведінку напередодні ввечері. Утім, незабаром з’ясувалося, що його помисли займало щось зовсім інше.
— Бачте, — почав він. — Мусимо діяти. За вашої допомоги я хочу допитати свідка. Ми допитаємо його — так налякаємо, що він не втаїть правди.
— Про якого свідка йдеться? — запитав я, викликавши його щире здивування.
— Про Паркера! — вигукнув Пуаро. — Я попросив його прийти до мене о дванадцятій. Він уже мав би чекати на нас.
— Що ви думаєте? — ризикнув я і поглянув на його обличчя.
— Знаю одне: я почуваюся незадоволеним.
— Ви вважаєте, що це він шантажував місіс Феррас?
— Або так, або ні…
— Ну? — не витримав я за хвилину чи дві.
— Друже мій, скажу вам таке: сподіваюся, що то був він.
Від його серйозності та невизначеності в голосі я замовк.
По приході до «Модрин» нам повідомили, що Паркер уже чекає на нас. Коли ми ступили до кімнати, мажордом шанобливо підвівся.
— Добрий ранок, Паркере, — люб’язно привітався Пуаро. — Прошу вас, зачекайте хвилинку.
Він зняв пальто й рукавички.
— Дозвольте, сер, — Паркер кинувся вперед, щоб допомогти йому. Він обережно поклав речі на стілець біля дверей. Пуаро задоволено за ним спостерігав.
— Дякую, мій добрий Паркере, — подякував він. — Сідайте, будь ласка. Те, що я говоритиму, може забрати трохи часу.
Паркер сів і схилив голову.
— Як ви думаєте, чому я попросив вас прийти сюди сьогодні вранці?
Паркер кашлянув.
— Сер, як я розумію, ви хотіли поставити мені кілька запитань щодо мого покійного господаря — приватно.
— Précisément[16], — просяяв Пуаро. — Ви часто практикуєте шантаж?
— Сер!
Мажордом скочив на ноги.
— Заспокойтеся, — незворушно мовив Пуаро. — Не прикидайтеся чесним і ображеним. Ви знаєте все, що варто знати про шантаж, чи не так?
— Сер, мене ніколи… ніколи…
— Так не ображали, — підказав Пуаро. — Тоді чому, мій чудовий Паркере, ви так прагнули підслухати того вечора в кабінеті містера Екройда розмову, в якій проскочило слово шантаж?
— Я не, я…
— У кого ви працювали до містера Екройда? — раптом рубонув Пуаро.
— У кого працював раніше?
— Так, ваш працедавець до містера Екройда.
— Майор Елербі, сер…
Пуаро зірвав слова з його вуст.
— Так, майор Елербі. Майор Елербі мав залежність від наркотиків, чи не так? Ви їздили з ним повсюди. Під час його перебування на Бермудах сталося якесь лихо — убили чоловіка. Майор Елербі був частково відповідальний. Цю справу зам’яли. Та вам було про це відомо. Скільки майор Елербі заплатив вам, щоб ви тримали язика за зубами?
Паркер витріщався на нього із роззявленим ротом. Чоловік був ошелешений, його щоки тремтіли.
— Бачите, я дещо дізнався, — люб’язно пояснив Пуаро. — Кажу вам, як є. Шляхом шантажу ви отримали непогану суму: майор Елербі продовжував платити вам до смерті. Тепер я хочу почути про ваш останній експеримент.
Паркер усе ще тупився в нього.
— Марно заперечувати. Еркюль Пуаро знає. Я ж правильно розповів про майора Елербі, хіба ні?
Наче проти своєї волі, Паркер кивнув. Його обличчя було сірим.
— Але я не торкнувся й волосини на голові містера Екройда, — простогнав він. — Присягаюся, сер, ні. Я постійно боявся, що це випливе. Та я не вбивав його.
Він майже кричав.
— Я схильний вірити вам, мій друже, — зауважив Пуаро. — На це у вас не стало б сміливості. Одначе мені треба знати правду.
— Сер, я розповів вам усе, що ви волієте знати. Це правда, що того вечора я намагався підслухати розмову. Слово чи два, які я почув, зацікавили мене. А містер Екройд не бажав, щоб його турбували. Зачинився з лікарем. Я розповів поліції правду. Сер, я почув слово шантаж і…