Він замовк.
— Ви думали, що вони, можливо, розмовляють про вас? — протягнув Пуаро.
— Ну… так, сер, думав. Я думав, якщо містера Екройда шантажують, чому б і мені не отримати частку?
На обличчі Пуаро з’явився вираз зацікавлення. Він подався вперед.
— До того вечора ви мали якісь підстави вважати, що містера Екройда шантажують?
— Ні, сер, аніяких. Для мене це стало несподіванкою. Він такий поміркований чоловік.
— Що ви почули?
— Не дуже багато, сер. Усе ніби обернулося проти мене. Звісно, я мусив виконувати свої обов’язки, тож коли спромігся раз чи двічі підкрастися до дверей, усе було марно. Уперше мене ледве не підловив доктор Шеппард, а вдруге я наштовхнувся в холі на Реймонда, який прямував у той бік. Тому я знав, що все марно. Коли ж я ввійшов із тацею, то вгледів міс Флору.
Пуаро довго, неначе зважуючи його щирість, вивчав чоловіка поглядом. Той витримав погляд.
— Сподіваюся, ви вірите мені, сер. Я постійно боявся, що поліція дізнається про цю стару справу з майором Елербі і, логічно, підозрюватиме мене.
— Eh bien, — зрештою озвався Пуаро. — Я вам вірю. Та є ще дещо: покажіть мені вашу банківську книгу. Припускаю, ви маєте банківську книгу?
— Так, сер, справді, я маю її тут із собою.
Без будь-яких ознак збентеження він дістав її з кишені. Пуаро взяв тонку книгу в зеленій палітурці й переглянув записи.
— Ах! Я бачу, цього року ви придбали національні ощадні сертифікати на 500 фунтів?
— Так, сер. Я заощадив уже більше як тисячу фунтів — результат мого зв’язку з… е-е… моїм покійним працедавцем, майором Елербі. І ще цього року мені пощастило на кінних перегонах — дуже пощастило. Якщо ви пам’ятаєте, сер, дербі виграв аутсайдер. А я поставив на нього двадцять фунтів.
Пуаро повернув йому книгу.
— Бажаю вам гарного дня. Гадаю, ви розповіли мені правду. Коли ж це не так — тим гірше для вас, мій друже.
Коли Паркер пішов, Пуаро знову взяв своє пальто.
— Знову кудись ідете? — запитав я.
— Так, ми відвідаємо доброго містера Гаммонда.
— Вірите розповіді Паркера?
— Вона досить правдоподібна. Вочевидь, він (якщо не дуже вправний актор) щиро вірить, що Екройд сам був жертвою шантажу. Якщо це так, йому нічого не відомо про місіс Феррас.
— Тоді хто?
— Précisément! Хто? Наш візит до містера Гаммонда повинен дати змогу це з’ясувати. Так ми або повністю відбілимо Паркера, або ж…
— Ну?
— Цього ранку я взяв за погану звичку не закінчувати речення, — пояснив Пуаро. — Даруйте.
— До речі, — трохи знічено промовив я, — мушу зізнатися: боюся, ненароком я розбовкав про обручку.
— Яку обручку?
— Обручку, що ви її знайшли у ставку із золотими рибками.
— А, ту, — широко всміхаючись, згадав Пуаро.
— Сподіваюся, ви не гніваєтесь? Це дуже необачно з мого боку.
— Ні, мій друже, зовсім ні. Я ж не просив вас мовчати. Ви мали право говорити про неї за бажання. Вона цим зацікавилася? Я про вашу сестру.
— Вона справді зацікавилася. Це стало сенсацією й одразу обросло стількома теоріями.
— Ах! І все ж це так просто. Справжнє пояснення завжди на видноті, чи не так?
— Справді? — прохолодно запитав я.
Пуаро розсміявся.
— Мудрець не бере на себе зобов’язань, — виголосив він. — Хіба не так? Ось ми і прийшли до містера Гаммонда.
Адвокат був у своєму кабінеті, куди нас одразу й провели. Він підвівся, сухо й педантично з нами привітався.
Пуаро негайно перейшов до справи.
— Містере, я волів би отримати від вас певну інформацію (тобто коли ваша ласка надати її мені). Ви вели справи покійної місіс Феррас із «Королівської галявини»?
Я прочитав подив у адвокатових очах. Утім, професійна витримка перемогла, і його обличчя набуло незворушного вигляду.
— Звісно. Усі справи проходили через наші руки.
— Дуже добре. Тепер, допоки я проситиму вас дещо розповісти мені, чи не вислухали б ви розповідь доктора Шеппарда? Мій друже, ви не проти повторити вашу розмову з містером Екройдом увечері минулої п’ятниці?
— Зовсім ні, — озвався я і негайно заходився оповідати про той дивний вечір.
Гаммонд слухав дуже уважно.
— Це все, — завершив я.
— Шантаж, — замислено промовив адвокат.
— Здивовані? — запитав Пуаро.
Адвокат зняв пенсне і протер носовою хустинкою.
— Ні, — відповів, — не скажу, що здивований. Якийсь час підозрював щось таке.
— Це підводить нас, — продовжив Пуаро, — до потрібної мені інформації. Якщо хтось може допомогти нам скласти уявлення про реально виплачені суми, то, мсьє, ви саме та людина.