— Яку?
Пуаро дістав із кишені аркуш паперу із якимись записами. Він прочитав їх уголос.
— Поліція вже кілька днів розшукує капітана Ральфа Пейтона, племінника містера Екройда з «Парку Папороті», який помер минулої п’ятниці за трагічних обставин. Капітана Пейтона знайшли в Ліверпулі, де він сідав на корабель до Америки.
Він згорнув папірець.
— Мій друже, завтра вранці це буде в газетах.
Я ошелешено на нього витріщився.
— Але — але це ж неправда! Він не в Ліверпулі!
Пуаро просяяв.
— Ви так швидко здогадалися! Ні, він не в Ліверпулі. Інспектор Реґлан дуже неохоче дозволив мені розмістити цю замітку в газеті, тим паче, що я не зміг пояснити йому причину цього. Лише потому як я запевнив його, що результати її появи у пресі будуть дуже цікавими, він здався, одначе зняв із себе будь-яку відповідальність.
Я втупився в Пуаро. Він усміхнувся мені.
— Однаково не розумію, — нарешті витиснув із себе я, — чого ви хочете доп’ясти.
— Скористайтеся своїми маленькими сірими клітинками, — багатозначно прорік Пуаро.
Він підвівся і підійшов до лавки.
— Вам справді подобаються механізми? — запитав він, оглядаючи розкидані детальки.
— У кожного своє хобі.
Я відразу звернув увагу Пуаро на саморобне радіо. Помітивши його зацікавленість, показав йому два свої винаходи — дріб’язкові, проте корисні в домі прилади.
— Безперечно, — мовив Пуаро, — ви мали би бути винахідником, а не лікарем. О, чую дзвінок — це ваш пацієнт. Ходімо до кабінету.
Якось я вже був вражений збляклими барвами минулої вроди на обличчі економки. Сьогодні вранці я був вражений вдруге. У простому чорному вбранні, висока, гордовита і, як завжди, незалежна, з великими темними очима та незвичним рум’янцем на зазвичай блідих щоках, вона не залишала сумнівів, що дівчиною була неймовірно вродливою.
— Доброго ранку, мадемуазель, — привітався Пуаро. — Присядьте. Доктор Шеппард такий ласкавий, що дозволив мені скористатися його кабінетом для нашої маленької бесіди.
Міс Рассел сіла із властивою їй витримкою. Коли вона й відчувала внутрішнє хвилювання, то ніяк цього не виказувала.
— Із вашого дозволу, все це досить дивно, — зауважила вона.
— Міс Рассел, маю для вас новини.
— Справді!
— Чарльза Кента заарештували в Ліверпулі.
Жоден м’яз на її обличчі не здригнувся. Вона просто ширше розплющила очі та з відтінком зневаги запитала:
— І що?
Тієї миті я зрозумів, що не давало мені спокою весь цей час. Схожіть, щось знайоме в обличчі Чарльза Кента. Два голоси, один грубий і хрипкий, інший — надто жіночний, мали дуже подібний тембр. Я осягнув: за ворітьми «Парку папороті» незнайомець нагадав мені міс Рассел.
Я кинув здивований погляд на Пуаро, і він ледь помітно кивнув мені.
У відповідь на запитання міс Рассел він зобразив руками французький жест.
— Я гадав, вам буде цікаво, ось і все, — м’яко зронив він.
— Ну, не особливо, — зазначила міс Рассел. — До речі, хто такий Чарльз Кент?
— Чоловік, який у ніч убивства був у «Парку папороті».
— Справді?
— На щастя для нього, він має алібі. Чверть на десяту він сидів у трактирі за милю звідси.
— Йому пощастило, — прокоментувала міс Рассел.
— Проте нам не відомо, що він робив у «Парку папороті» — наприклад, із ким він там зустрічався.
— Боюся, не зможу вам допомогти, — ввічливо зауважила економка. — Я нічого про це не знаю. Якщо це все…
Вона зробила непевний рух, наче пориваючись підвестися. Пуаро зупинив її.
— Це ще не зовсім усе, — протягнув він. — Сьогодні спливли нові подробиці. Здається, містера Екройда вбили не за чверть до десятої, а раніше. Між за десять хвилин до дев’ятої, коли пішов доктор Шеппард, і до за чверть до десятої.
З обличчя економки збігла фарба. Похитнувшись, вона нахилилася вперед.
— Але міс Екройд сказала, міс Екройд сказала…
— Міс Екройд зізналася, що збрехала. Того вечора вона не заходила до кабінету.
— Отже…
— Отже, Чарльз Кент — нібито якраз та людина, яку ми шукаємо. Він був у «Парку папороті», проте не може розповісти, що там робив…
— Я можу розповісти вам, що він там робив. Він і волосинки з голови старого Екройда не зачепив — він навіть не наближався до кабінету. Я запевняю вас, він цього не робив.
Вона подалася вперед. Залізні шори спали: її обличчя спотворили жах і відчай.
— Мсьє Пуаро! Мсьє Пуаро! Ох, повірте мені.