Пуаро підвівся і підступив до неї. Потім заспокійливо поплескав її по плечі.
— Так, так, я вам вірю. Але мав змусити вас говорити.
На мить у ній спалахнула підозра.
— Те, що ви сказали, правда?
— Що Чарльза Кента підозрюють у злочині? Так, це правда. І тільки ви можете врятувати його, відкривши причину його появи у «Парку папороті».
— Він прийшов до мене. — Вона говорила тихо й поквапливо. — Я виходила, щоб зустрітися з ним…
— У альтанці. Так, я знаю.
— Звідки?
— Мадемуазель, завдання Еркюля Пуаро полягає в тому, щоб знати все. Я знаю, що того вечора ви виходили раніше, що ви залишили в альтанці повідомлення, коли там будете.
— Так, це так. Він повідомив мене про приїзд. Я не наважилася дозволити йому зайти до будинку. Написала на ту адресу, яку він дав мені, що зустрінуся з ним в альтанці, й описала її так, щоб він зміг знайти це місце. Потім злякалася, що йому забракне терпіння мене дочекатися, тож вибігла та залишила записку, що буду там приблизно десять хвилин на десяту. Я не хотіла, щоб хтось із прислуги мене побачив, тому вислизнула через вікно у вітальні. Коли повернулася, то зустріла доктора Шеппарда. І мені здалося, що він подумав, нібито це дивно. Те, що я захекалася. Я і не уявляла, що того вечора він завітає на вечерю.
Вона замовкла.
— Продовжуйте, — попросив Пуаро. — Ви вийшли, щоб зустрітися з ним десять хвилин на десяту. Про що ви розмовляли?
— Це складно. Розумієте…
— Мадемуазель, — Пуаро перебив її, — я хочу знати про це всю правду. Те, що ви нам розповісте, залишиться у цих чотирьох стінах. Доктор Шеппард мовчатиме, і я теж. Зрозумійте, я вам допоможу. Цей Чарльз Кент, він ваш син, чи не так?
Вона кивнула. Її щоки палали.
— Ніхто й ніколи не знав. Це було давно-давно — у Кенті. Я не була заміжня…
— Отже, ви дали йому назву графства як прізвище. Розумію.
— Я отримала роботу. Змогла оплатити його харчування і проживання. І ніколи не зізнавалась йому, що його мати. Та справи в нього йшли погано, він пив, потім узявся за наркотики. Мені вдалося оплатити його переїзд до Канади. Рік чи два я нічого про нього не чула. Потім він якось дізнався, що я його мати. Написав мені та попросив грошей. Нарешті я почула, що він повернувся. Він повідомив, що приїде до мене у «Папороть». Я не наважилась дозволити йому зайти до будинку: мене там завжди дуже поважали. Якби в когось виникли підозри, я втратила б місце економки. Тож я написала йому те, про що щойно вам розповіла.
— І вранці ви відвідали лікаря Шеппарда?
— Так. Я хотіла знати, чи можна чимось зарадити. Він не був поганим хлопчиком, допоки почав уживати наркотики.
— Розумію, — мовив Пуаро. — Тепер продовжимо цю історію. Того вечора він прийшов до альтанки?
— Так, коли я туди прийшла, він уже на мене чекав. Був дуже грубим і ображав мене. Я принесла із собою всі свої гроші та віддала йому. Ми трохи поговорили, а потім він пішов.
— Коли це було?
— Напевно, між двадцятьма та двадцятьма п’ятьма хвилинами на десяту. Ще не було половини, коли я повернулася до будинку.
— У який бік він попрямував?
— Просто туди ж, звідки прийшов, доріжкою, що з’єднується із заїздом, і через ворота.
Пуаро кивнув.
— А що зробили ви?
— Я повернулася до будинку. Майор Блант походжав терасою та курив, тож я зайшла через бокові двері. Це було якраз о пів на десяту.
Пуаро знову кивнув. Він щось записав у мікроскопічному нотатнику.
— Гадаю, це все, — задумливо зронив він.
— Мені треба… — нерішуче почала вона. — Треба розповісти все це інспекторові Реґлану?
— Можливо, це й знадобиться. Але не поспішаймо. Просуватимемося крок за кроком, послідовно. Чарльзові Кенту ще не висунули офіційного звинувачення у вбивстві. Можуть виникнути нові обставини, які дадуть змогу зробити вашу історію непотрібною.
Міс Рассел підвелася.
— Уклінно дякую вам, мсьє Пуаро, — сказала вона. — Ви були дуже добрі, дуже добрі. Ви… ви вірите мені, чи не так? Чарльз не має нічого спільного з тим жахливим убивством!
— Здається, немає сумнівів у тому, що чоловік, який о дев’ятій тридцять розмовляв у бібліотеці з містером Екройдом, не ваш син. Мадемуазель, тримайтеся. Усе буде гаразд.
Міс Рассел пішла. Ми з Пуаро залишилися вдвох.
— То ось воно що, — почав я. — Щоразу ми повертаємося до Ральфа Пейтона. А як ви дізналися, що Чарльз Кент приїжджав на зустріч саме до міс Рассел? Ви помітили схожість?
— Я пов’язав її з невідомим чоловіком ще задовго до зустрічі з ним особисто: щойно ми виявили стержень від пера. Перо передбачає наркотики, і я згадав вашу розповідь про візит міс Рассел. Потім я знайшов статтю про кокаїн у вранішній газеті. Усе це було дуже очевидним. Того ранку вона отримала від когось звістку (від когось, хто пристрастився до наркотиків), прочитала статтю в газеті та прийшла поставити вам кілька запитань. Вона згадувала кокаїн, бо в статті йшлося саме про це. Потім, коли ви зацікавилися, вона швидко завела мову про детективів і отрути, що не залишають слідів. Я підозрював, що в неї є син або брат, або якийсь інший небажаний родич. Ах, я повинен іти. Час обіду.