Я розреготався.
— Нісенітниця! — вигукнув я. — Його закололи. Ти знаєш про це так само, як і я.
— Після смерті, Джеймсе, — зазначила Керолайн, — щоби замаскувати ознаки смерті.
— Моя хороша, — впрошував я, — я оглянув тіло, тож знаю, що кажу. Цю рану не було завдано після смерті. Вона спричинила смерть, і не треба припускати тут помилки.
Від усезнаючого вигляду Керолайн я так роздратувався, що сам поновив розмову:
— Можливо, ти, Керолайн, сумніваєшся, чи є у мене диплом лікаря?
— У тебе є диплом лікаря, Джеймсе, — принаймні мені відомо, що він у тебе є. Але в тебе немає уяви.
— Оскільки в тебе її потрійна порція, для мене не лишилось, — відрізав я.
Я потішався над маневрами Керолайн того дня, коли до нас обіцяно завітав Пуаро. Моя сестра, не ставлячи прямих запитань, зачіпала тему таємничого гостя в усі можливі способи. Я побачив, що Пуаро зрозумів її мету, із блиску в його очах. Люб’язно непроникний, він так успішно блокував її натяки, що вона розгубилася й облишила спроби.
Гадаю, вдосталь насолодившись маленькою грою, він підвівся і запропонував прогулятись.
— Мені треба трохи схуднути, — пояснив. — Чи не пройдетеся зі мною, докторе? І, можливо, пізніше міс Керолайн пригостить нас чаєм.
— Із задоволенням, — озвалася Керолайн. — Ваш… гість також буде?
— Ви дуже люб’язні, — зазначив Пуаро. — Але ні, мій друг відпочиває. Згодом ви познайомитесь.
— Дуже давній ваш друг, так хтось мені говорив, — зробила останнє відчайдушне зусилля Керолайн.
— Справді? — буркнув Пуаро. — Ну, нам треба йти.
Ми попростували у бік «Парку папороті». Я здогадався, що так буде: починав розуміти методи Пуаро. Кожна незначна дрібниця багато важила для справи.
— Маю доручення для вас, мій друже, — нарешті сказав він. — Сьогодні ввечері у себе вдома я влаштую невелике зібрання. Ви ж будете, так?
— Звісно, — не заперечував я.
— Гаразд. Мені потрібні також і всі домашні: місіс Екройд, мадемуазель Флора, майор Блант, містер Реймонд. Я хочу, щоб ви були моїм посланцем. Цю маленьку дружню зустріч заплановано на дев’яту вечора. Ви перекажете їм, так?
— Із задоволенням, але чому ви не запросите їх самі?
— Тому що тоді вони ставитимуть запитання «чому?», «навіщо?», домагатимуться відповіді, для чого це мені. А ви знаєте, мій друже, як я не люблю розкривати свої маленькі ідеї до слушної миті.
Я всміхнувся.
— Мій друг Гастінґс (я вам про нього розповідав) завжди називав мене мовчуном. Але це несправедливо. Я залишаю відкритими факти. Проте кожен інтерпретує їх по-своєму.
— Коли мені це зробити?
— Зараз, якщо ваша ласка. Ми неподалік будинку.
— Ви не зайдете?
— Ні, я прогуляюсь у парку біля дому. Приєднаюсь до вас біля вхідних воріт за чверть години.
Я кивнув і пішов виконувати своє завдання. Єдиним членом родини, хто був у домі, виявилася місіс Екройд, яка сьорбала свій ранковий чай. Вона дуже люб’язно мене прийняла.
— Я така вдячна вам, докторе, — прошепотіла вона, — за те, що ви з мсьє Пуаро розплутали цю маленьку справу. Але життя — це суцільні клопоти. Ви чули про Флору, звісно?
— Що саме? — обережно запитав я.
— Це нове зацікавлення. Флора та Гектор Блант. Звісно, не така вдала партія, як Ральф. Але все ж таки передусім щастя. Що потрібно Флорі від старшого чоловіка? Його надійність і вірність. А Гектор справді винятковий чоловік щодо цього. Ви бачили новини про арешт Ральфа у газеті сьогодні вранці?
— Так, — підтвердив я, — бачив.
— Жахливо. — Місіс Екройд заплющила очі й здригнулась. — Джеффрі Реймонд дуже тяжко це пережив. Телефонував до Ліверпуля. Але у поліцейському відділку нічого йому не повідомили. Фактично, відповіли, що взагалі не арештовували Ральфа. Містер Реймонд наполягає, що це все помилка, і як вони це називають? Сенсаційна газетна вигадка. Я заборонила згадувати про це при прислузі. Така ганьба. Уявіть, якби Флора таки вийшла за нього.
Місіс Екройд болісно заплющила очі. Мені стало цікаво, як швидко я зможу переказати запрошення Пуаро.
Допоки я вагався місіс Екройд почала знову.
— Ви ж були тут учора із цим жахливим інспектором Реґланом? Грубий чоловік. Він залякав Флору, щоб та зізналася, що це вона взяла ті гроші з кімнати бідного Роджера. А насправді все було так просто. Мила дитина просто хотіла позичити кілька фунтів, не бажаючи турбувати свого дядька через суворі розпорядження щодо цього. Тож знаючи, де він зберігав свої фінанси, вона пішла туди й узяла те, що потребувала.
— Це Флора так говорить? — запитав я.
— Мій дорогий докторе, ви знаєте, які зараз дівчата. Так легко погоджуються на пропозиції. Ви, звісно, знаєте все про гіпноз і всяке таке. Інспектор кричить на неї, знову й знову повторюючи слово «красти», доки бідна дитина не відчує пригнічення чи комплекс? (Завжди плутаю ці два слова). І насправді вважає, що вкрала гроші. Я відразу зрозуміла, як це сталося. Та все це непорозуміння звело їх докупи. Я про Гектора та Флору. І запевняю вас, я дуже хвилювалася за Флору у минулому: чомусь я справді думала, що між нею і молодим Реймондом могло виникнути якесь порозуміння. Лиш уявіть! — місіс Екройд нажахано підвищила голос. — Особистий секретар, майже без жодних засобів для існування.