— Це було б серйозним ударом для вас, — уставив я. — Тепер, місіс Екройд, у мене є повідомлення для вас від мсьє Еркюля Пуаро.
— Для мене?
Місіс Екройд відчутно стривожилась.
Я поквапився заспокоїти її, пояснивши бажання Пуаро.
— Звісно, — погодилась місіс Екройд, радше із сумнівом. — Гадаю, що ми повинні прийти, якщо так просить мсьє Пуаро. Але про що йдеться? Я волію знати наперед.
Я щиро запевнив леді, що й сам знаю не більше за неї.
— Дуже добре, — нарешті, зі значним зусиллям, промовила місіс Екройд, — я скажу іншим, і ми будемо там о дев’ятій годині.
Після цього я пішов і приєднався до Пуаро в узгодженому для зустрічі місці.
— Мене не було, мабуть, більше як чверть години, — зауважив я. — Проте коли та чарівна леді починає говорити, неймовірно складно вставити слівце.
— Байдуже, — відмахнувся Пуаро. — Я чудово розважився. Цей парк чудовий.
Ми вирушили додому. На наш величезний подив, Керолайн сама, немовби підглядаючи за нами, відчинила нам двері.
Вона приклала палець до губ. Обличчя зберігало багатозначний і схвильований вираз.
— Урсула Борн, — повідомила, — покоївка з «Папороті». Вона тут! Я запропонувала їй побути в їдальні. Вона в жахливому стані, бідненька. Каже, що негайно мусить побачити мсьє Пуаро. Я зробила все, що могла. Дала їй чашку гарячого чаю. Це таки вражає у саме серце, коли бачиш когось у такому стані.
— У їдальні? — запитав Пуаро.
— Сюди, — сказав я і метнувся відчинити двері.
Урсула Борн сиділа біля столу. Вона витягнула перед собою руки й, вочевидь, щойно підвела голову, за яку трималась. Її очі почервоніли від сліз.
— Урсула Борн, — тихо промовив я.
Пуаро пройшов повз мене, простягнувши руки.
— Ні, — заперечив він, — це не зовсім так, як на мене. Це не Урсула Борн. Це дитя — Урсула Пейтон. Місіс Ральф Пейтон.
Розділ двадцять другий
Історія Урсули
Хвилину чи дві дівчина безмовно тупилася в Пуаро. Потім, цілковито втративши самовладання, кивнула і зайшлася риданнями.
Керолайн проштовхнулася повз мене і, обійнявши дівчину, співчутливо поплескала по плечі.
— Тихо, тихо, моя люба, — заспокійливо говорила вона, — все буде гаразд. От побачиш — усе буде гаразд.
У Керолайн багато доброти, похованої під допитливістю та скандальним пліткуванням. Від споглядання тих дівочих страждань навіть я на якусь мить утратив інтерес до відкриття Пуаро.
Невдовзі Урсула випросталась і витерла очі.
— Це слабкість і дурість з мого боку, — сказала вона.
— Ні, ні, дитино моя, — мовив Пуаро ласкаво. — Ми всі такі напружені цього останнього тижня.
— Це, напевно, жахливе випробування, — вставив я.
— Але ж ви знали, — опам’яталась Урсула. — Звідки? Від Ральфа?
Пуаро похитав головою.
— Знаєте, що привело мене до вас сьогодні ввечері? — запитала дівчина. — Це…
Вона простягнула зім’ятий клаптик газети, у якому я впізнав розміщену Пуаро статтю.
— Тут ідеться про арешт Ральфа. Отож, усе марно. Більше не треба прикидатися.
— Газетні замітки не завжди правдиві, мадемуазель, — засоромлено пробелькотів Пуаро. — Усе-таки, як на мене, ви вчините добре, щиросердно зізнавшись. Правда — ось що нам потрібно зараз.
Дівчина вагалася, із сумнівом дивлячись на нього.
— Ви не довіряєте мені, — лагідно констатував Пуаро. — Але прийшли сюди розшукати мене, чи не так? Навіщо?
— Тому що я не вірю в те, що це зробив Ральф, — дуже тихо відповіла дівчина. — А ще думаю, що ви розумні та з’ясуєте правду. А також…
— Так?
— Гадаю, ви добрі.
Пуаро кивнув декілька разів.
— Це дуже добре, так, дуже добре. Послухайте, я направду вірю, що ваш чоловік не винуватий, але справа просувається вкрай погано. Для його порятунку я мушу знати все, що слід, навіть коли здаватиметься, що це погіршить справу проти нього.
— Як добре ви все розумієте, — промовила Урсула.