Нарешті вони розійшлися. За півгодини було виявлено тіло Роджера Екройда. Із тієї ночі Урсула не бачила Ральфа та не отримувала від нього жодних звісток.
Із розплутанням історії я вжахнувся послідовності фактів. Живим Екройд навряд чи не змінив би свій заповіт: я знав його достатньо добре, щоб припустити, що вчинити так було б його першим пориванням. Тож його смерть виявилася якраз вчасною для Ральфа й Урсули Пейтон. Трохи дивно, що дівчина тримала язика за зубами й зіграла свою роль так послідовно.
Мої роздуми перервав голос Пуаро. Із його тону я зрозумів, що він також повністю поринув у обмірковування складності ситуації.
— Мадемуазель, я поставлю вам одне запитання, а ви відповісте на нього правдиво, бо від цього залежатиме все. О котрій годині ви покинули капітана Ральфа Пейтона в альтанці? А тепер подумайте хвильку, щоб ваша відповідь була дуже точною.
Дівчина злегка, проте доволі гірко посміхнулася.
— Ви гадаєте, я не прокручую це подумки знову й знову? Було о пів на десяту, коли я вийшла зустрітися з ним. Майор Блант ходив туди-сюди терасою, тож, аби уникнути зустрічі з ним, я продиралася через кущі. Напевно, вже було за двадцять сім хвилин до десятої, коли я дісталась альтанки. Ральф чекав на мене. Я пробула з ним десять хвилин, не довше, тому що за чверть до десятої повернулась до будинку.
Тепер я зрозумів її запитання того дня. Якби довели, що Екройда було вбито раніше ніж за чверть до десятої, а не після.
Я побачив відблиск цієї думки в наступному запитанні Пуаро.
— Хто пішов із альтанки першим?
— Я.
— І покинули Ральфа Пейтона в альтанці?
— Так, але ви ж не думаєте…
— Мадемуазель, те, що я думаю, зовсім не важливо. Що ви робили після повернення до будинку?
— Я піднялась до своєї кімнати.
— І до якого часу перебували там?
— Приблизно до десятої.
— Чи може хтось підтвердити це?
— Підтвердити? Ви маєте на увазі те, що я була у своїй кімнаті? О, ні! Та звісно… Зрозуміло, мабуть, усі вважають… Вони, напевно, вважають…
Я побачив жах у її очах.
Пуаро закінчив речення за неї.
— Що це ви проникли через вікно й закололи містера Екройда, коли він сидів у кріслі? Так, напевно, думають саме так.
— Лише дурень може так вважати, — обурилася Керолайн.
Вона поплескала Урсулу по плечі.
Дівчина сховала обличчя в долонях.
— Жахливо, — бурмотіла вона. — Жахливо.
Керолайн по-дружньому струсонула її.
— Не хвилюйся, моя люба, — мовила вона. — Містер Пуаро насправді так не вважає. Щодо вашого чоловіка, то я про нього невисокої думки, і я зізнаюся вам про це щиро. Утекти, покинувши вас у скрутному становищі.
Урсула ж енергійно замотала головою.
— О, ні, — заплакала вона. — Усе було зовсім не так. Ральф сам би не втік. Я тепер розумію. Якби він почув про вбивство свого вітчима, то, мабуть, сам би подумав, що це зробила я.
— Нічого такого він би не подумав, — заперечила Керолайн.
— Я була така жорстока з ним того вечора, лиха та в’їдлива. Я не слухала того, що він намагався сказати, не вірила, що він справді хвилюється. Я просто стояла й кидала йому в обличчя найхолодніші та найжорстокіші звинувачення, все, що спадало мені на гадку, намагалася якнайдошкульніше образити його.
— Нічого з ним не сталося, — запевнила Керолайн. — Ніколи не переймайтеся тим, що говорите чоловікам. Вони такі самовпевнені, що ніколи не повірять у ваші слова, хіба що то лестощі.
Урсула продовжувала заламувати руки.
— Коли виявили вбивство, а він не прийшов, мене охопив розпач. На якусь мить я засумнівалась, а потім відкинула це. Він не міг, не міг… Як я хотіла, щоб він з’явився і відкрився, що не причетний до цього. Я знаю, він симпатизував докторові Шеппарду, тож, можливо, докторові Шеппарду відомо, де він переховується.
Вона повернулась до мене.
— Тому я розповіла вам про скоєне того дня. Я думала, якщо ви знаєте, де він, то перекажете йому повідомлення.
— Я? — вигукнув я.
— Чому Джеймс має знати, де він? — скинулася раптом Керолайн.
— Я знаю, це не дуже переконливо, — визнала Урсула, — але Ральф часто говорив про доктора Шеппарда, і вочевидь, вважав його найкращим другом у Кінґз-Ебботі.
— Моя люба дитино, — сказав я, — я не маю і найменшого уявлення, де перебуває Ральф Пейтон на цю мить.
— Це достатньо правдиво, — зазначив Пуаро.
— Але, — Урсула простягнула вирізку з газети.
— А! Це, — кинув Пуаро, трохи зніяковівши, — bagatelle[23], мадемуазель, rien du tout[24]. Я не повірив і на мить, що Ральфа Пейтона заарештовано.