— Але тоді, — повільно почала дівчина.
Пуаро швидко продовжив:
— Є одна річ, яку я б хотів знати: того вечора капітан Пейтон був у туфлях чи черевиках?
Урсула похитала головою.
— Я не пам’ятаю.
— Жаль! Але звідки вам знати? А зараз, мадам, — усміхнувся він до неї, схиливши голову на один бік і красномовно сварячись вказівним пальцем, — жодних запитань. І не мучте себе. Будьте мужньою і довіртесь Еркюлю Пуаро.
Розділ двадцять третій
Маленьке зібрання Пуаро
— А тепер, — підводячись, сказала Керолайн, — те дитя піде нагору і приляже. Ви, моя люба, не хвилюйтеся. Мсьє Пуаро зробить для вас усе можливе — будьте певні.
— Мені слід повернутися до «Папороті», — невпевнено промовила Урсула.
Але Керолайн придушила її протест твердою рукою.
— Нісенітниця. На цю мить ви у моїх руках. Хай там як, допоки ви зостанетеся тут. Так, месьє Пуаро?
— Це найкраще рішення, — згодився маленький бельгієць. — Цього вечора я хочу, щоб мадемуазель — перепрошую, мадам, — відвідала моє маленьке зібрання. Дев’ята година вечора у моєму будинку. Я дуже потребую її присутності.
Керолайн кивнула та разом з Урсулою вийшла з кімнати. Двері за ними зачинилися. Пуаро знову впав у крісло.
— Поки що все складається нормально, — почав він. — Усе залагоджується саме.
— Для Ральфа Пейтона усе постійно погіршується, — похмуро зауважив я.
Пуаро хитнув головою.
— Саме так. Але не цього варто було очікувати, хіба ні?
Трохи збентежений реплікою, я глянув на нього. Він відхилився на спинку крісла, напівзаплющивши очі й стуливши докупи кінчики пальців. Раптом зітхнув і похитав головою.
— Що таке? — запитав я.
— Іноді мене охоплює туга за моїм другом Гастінґсом (я розповідав вам про мого друга, він зараз проживає в Аргентині). У всіх моїх великих справах він завжли був зі мною. І допомагав мені — так, частенько мені допомагав. Він мав особливе вміння — мимовільно, звісно, наштовхуватися на правду. Інколи він кидав якесь особливо нерозумне зауваження, й саме воно відкривало мені правду! І потім, у нього також була звичка письмово фіксувати справи, які виявилися цікавими.
Я збентежено кашлянув.
— Стосовно цього, — почав я і зупинився.
Пуаро випростався у кріслі. Його очі жваво зблиснули.
— Ну ж бо! Про що це ви?
— Ну, власне кажучи, я читав окремі розповіді капітана Гастінґса й зміркував, чому б не спробувати свої сили в чомусь схожому. Жаль утратити таку унікальну можливість: мабуть, я єдиний раз вплутаний у таку історію.
Відчуваючи наростання внутрішнього жару, я дедалі більше затинався, тож заледве спромігся договорити.
Пуаро скочив на рівні. На мить я вжахнувся, що зараз кинеться обіймати мене (як ті французи), але, на щастя, він стримався.
— Та це ж чудово! Отож, ви записували свої враження у міру розгортання справи?
Я кивнув.
— Epatant![25] — вигукнув Пуаро. — Покажіть мені їх, негайно.
Я був не зовсім готовим до виконання такої негайної вимоги, тож напружував свій мозок, щоби пригадати певні деталі.
— Сподіваюся, ви не будете проти, — затинався я. — Я міг бути подекуди… е-е-е… суб’єктивним.
— О! Я чудово розумію ваше ставлення до мене, як до коміка. Такого собі веселуна? Байдуже. Гастінґс, він також не завжди дотримувався ввічливості. Мій же розум вищий за такі дрібниці.
Усе ще трохи сумніваючись, я понишпорив у шухлядах свого столу, видобув звідти недбало складену купу аркушів рукопису, яку й передав йому. Із наміром імовірного друку у майбутньому я поділив роботу на розділи, а напередодні ввечері вніс доповнення про візит міс Рассел. Отже, Пуаро отримав двадцять розділів.
Я залишив його з рукописом.
Я відлучився у справі трохи далеченько, тож повернувся по восьмій. Мене зустріли гарячою вечерею на таці й повідомленням, що Пуаро та моя сестра повечеряли разом о пів на восьму, і той пішов до моєї майстерні дочитувати рукопис.
— Сподіваюся, Джеймсе, — сказала сестра, — ти делікатно писав там про мене?
Моя щелепа відвисла. Я зовсім не був делікатним.
— Не те, що це має якесь значення, — зауважила Керолайн, правильно прочитавши мій вираз обличчя. — Месьє Пуаро знатиме, що думати. Він розуміє мене набагато краще, ніж ти.
Я подався до майстерні. Пуаро сидів біля вікна. Акуратно складений рукопис лежав біля нього. Він поклав на нього руку і промовив: