Капітан Ситняковський пояснив, що опір не має сенсу. Сташинський не заперечував. Він розумів, що піти в ліс означає винести самому собі смертний вирок: дев’ять з десятьох оунівців спіймають або уб’ють чекісти. Що робити: погодитися на співпрацю і врятувати себе і свою сім’ю? Відмовишся – і можеш забути про мрію здобути освіту. Мало того, на горизонті виднілася в’язниця – і тебе посадять, і всіх родичів. Як згадував Сташинський, капітан не вимагав негайної відповіді, дав час подумати і обставив вибір так, щоб молодий чоловік не почувався зрадником. Щоб врятувати своїх родичів, він мав стежити за ними. «Я знав, що коли прийму цю пропозицію, то розсварюся з моїми батьками, але я опинився в таких обставинах, що для мене було зрозуміло, що мені краще буде прийняти його пропозицію. Я вірив, що таким чином мені вдасться оберегти моїх батьків від Сибіру, а моїх сестер від тюрми». Він сказав «так». Задоволений Ситняковський доповість про успішну вербовку ще одного агента[22].
Хороша новина полягала в тому, що Сташинського відпустили; коли затримали були знайому Марії Сташинської по підпіллю, то капітан Ситняковський бив арештантку і тримав пістолет біля голови, розігруючи розстріл[23]. Сташинський не зізнався вдома про розмову із Ситняковським. Він переконав себе, що рятує сім’ю, навіть якщо це йде всупереч її волі. Він рятував і себе. Йому виповнилося дев’ятнадцять років, від політики хлопець був далекий – усе життя попереду. Наступна зустрічі із Ситняковським відбувалася на квартирі капітана.
Новому агенту видали кодове ім’я «Олег». Так він мав підписувати свої повідомлення. Спершу він просто переказував чекістам те, що дізнавався про підпілля від сестри Марії, її друзів і родичів у селі. Село Борщовичі, у якому жили Сташинські, стояло серед лісів, де діяв партизанський загін УПА. Ним командував чоловік із сусіднього села на ім’я Іван Лаба, псевдо «Кармелюк». Лаба приєднався до націоналістичного руху у 1941 року, невдовзі по тому, як німці змусили бандерівців піти у підпілля. Як багатьох інших українських націоналістів, його схопили гестапівці і відправили до Освенцима, звідки Лабі вдалося вийти живим. У кінці війни він повернувся до боротьби і став одним з місцевих лідерів руху опору[24].
Чекісти будь-що хотіли захопити Лабу, живим чи мертвим. Щоб виправдати себе в очах радянської влади й захистити сім’ю, сказав Ситняковський, Богдан має допомогти спіймати або ліквідувати небезпечного ватажка. Лаба таємно навідував Богданову сестру Марію і хотів з нею одружитися. Ситняковський розробив план: вночі Богдан мав подати світловий сигнал, коли до них прийде Лаба, а в кущах довкола хати ховатимуться чекісти і схоплять або уб’ють Маріїного жениха. Операція провалилася. Сташинський, який погодився на співпрацю, але, здається, намагався переграти своїх кураторів, повідомляв про прихід Лаби та інших повстанців постфактум, плутав місця, і, врешті-решт, Ситняковський запідозрив його у подвійній грі. На кону знову стояла його свобода і добробут сім’ї[25].
Сташинський мав довести свою благонадійність, і він її довів. Спецслужби розпустили чутку, що Сташинського от-от заарештують за зв’язки з підпіллям. За ним нібито стежили. Сташинський повернувся зі Львова в село і сказав родичам, що за ним можуть прийти. На сімейній раді постановили, що іншого варіанта не лишається – треба тікати в ліс до партизанів.
Марія відправила партизанам у ліс вістку, і 10 березня 1951 року Іван Лаба особисто прийшов забрати Богдана. Дехто з партизанів запідозрив, що діло нечисте, але Марія наполягала, і Лаба їй повірив. Він зробив це всупереч наказам керівництва підпілля, яке вимагало, щоб усі нові члени проходили перевірку й випробувальний термін. Лаба повністю довіряв Сташинському, зрештою, це був брат його нареченої, член родини.
Сташинський зрадив довіру. Двічі він надсилав листи Ситняковському з планами засади на Лабу і його товаришів. Листи були написані морзянкою, яку Лаба прочитати не міг, він був упевнений, що Сташинський листується з дівчиною, яку зустрів у Львові на навчанні. Лаба не хотів втручатися у любовні справи свого майбутнього шурина. Саме за планом Сташинського 14 червня 1951 року чекісти влаштували засідку і вбили Лабу та ще одного повстанця. Їхні тіла виставили привселюдно, щоб залякати місцеве населення. Через два дні Сташинський подав докладний агентурний звіт[26].
22
Звіт капітана Ситняковського полковнику Чоботову, 22 квітня 1950, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 25–26.
23
Див. матеріали суду.
24
Олександра Андрейко, «Нарис про історію села Пикуловичі». Офіційний сайт села Пикуловичі, http://пикуловичі. укр
25
Автобіографія Богдана Сташинського, 14 жовтня 1952, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 3–11, тут 8–9; «План проведения операции по поимке и уничтожению бандбоевки районного провода ОУН “Кармелюк”», подготовил капитан Ситняковский, одобрил полковник Чоботов, 15 сентября 1950, там же, л. 62–63.
26
Автобіографія Богдана Сташинського, 14 жовтня 1952, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 3–11, тут 9–11; «Агентурное донесение» Сташинского Ситняковскому, 27 января 1951, там же, л. 241–241 об.; «План мероприятий по внедрению агента “Олега” в бандбоевку провода ОУН “Кармелюк”», подготовил капитан Ситняковский, одобрил полковник Чоботов, 27 февраля 1951, там же, л. 65–67; «Агентурное донесение». Источник: “Олег”. 16 июня 1951, л. 71–101; письма Сташинського Ситняковскому, там же, л. 249–259.