Далі справа діставала несподіваний поворот. «Повстанці» заявляли, що знайшли протоколи допитів звільненого в’язня, з яких випливає, що він здав секрети підпілля. Вони погрожували розстріляти чоловіка за зраду, якщо той не доведе, що не винен, розповівши все, що знає про підпілля. Якщо людину не попереджував хтось із «акторів» – колишніх членів підпілля – вона майже завжди здавала все, що знала. Одразу після допиту, нова група чекістів, знову одягнених у радянську форму, нападала на «повстанців» і знову брала у полон партизана, який уже нічого геть не розумів. Його чекала в’язниця, справжні зізнання лягали у справу, а Сташинський з колегами їхали у Львів на відпочинок[31].
Ігор Купрієнко, куратор подібних «вистав», згодом писав, що його оперативники підготували і розіграли всю п’єсу, мов справжні актори. Сам Купрієнко відіграв важливу роль в епізоді, який змінить життя Сташинського. Усе почалося в червні 1951 року, якраз коли Сташинський залишив лісових братів і пішов працювати в держбезпеку. Того місяця спецзагін МДБ, сформований з колишніх підпільників, встановив контакт з чоловіком, якого чекісти називали «Майським». Його справжнє ім’я було Мирон Матвієйко, він був начальником служби безпеки ОУН-б і від недавнього часу британським агентом.
Британці покладали великі сподіванням на групу Матвієйка. Влітку 1949 року Радянський Союз здобув власну атомну бомбу, через кілька місяців в Китаї перемогли комуністи, і британці з американцями готувалися до можливої війни в Європі. Вважалося, що тільки монополія США на ядерну зброю стримувала чисельно сильнішу Радянську армію в Європі. Захід на випадок війни потребував якомога більше розвідувальних даних про радянський блок. Британська розвідка МІ6 збирало інформацію про радянську армію, її технічні можливості й інфраструктуру. У відповідь на технічну допомогу і припаси британці хотіли контролювати цілу партизанську мережу в Україні. З цією метою 15 травня 1951 року британці закинули Матвієйка в Україну, і ця висадка парашутистів мала бути не останньою[32].
Матвієйко народився в січні 1914 року в австро-угорській Галичині, на момент підготовки до висадки йому було тридцять сім років. У бандерівців його знали під прізвиськом «Усміх», британські інструктори дали йому псевдо «Moоdy». Початковий план передбачав засилання Матвієйка в Україну разом з Бандерою, який мав очолити групу, але за кілька тижнів до початку операції план змінили. Британці не захотіли брати Бандеру, адже в разі провалу операції їх могли звинуватити не просто у шпіонажі проти СРСР, а в цілій змові з метою скинути законний уряд у ключовій радянській республіці і поставити на його місце лідера найбільшої антирадянської організації на Заході. Не хотіли вони й брати відповідальності за безпеку Бандери – надто високі ризики. Матвієйку довелося летіти в Україну без шефа.
У травні 1951 року Степан Бандера їздив у Лондон попрощатися з Матвієйком і видати йому останні інструкції. Для Бандери головним питанням лишалося керівництво організацією. Він хотів, щоб Матвієйко переконав Василя Кука, командувача Української повстанської армії і голову ОУН в Україні, підтримати Бандеру в боротьбі за владу в українській еміграції. Матвієйко мав також з’ясувати обставини загибелі попереднього командувача повстанців Романа Шухевича. Ходили чутки, що Кук був причетним до провалу Шухевича. Якщо Кук відмовиться підтримати Бандеру, то Матвієйко мав наказ перебрати на себе командування партизанськими загонами і, якщо потрібно, ліквідувати «зрадника»[33].
Сьомого травня 1951 року Матвієйку і п’ятьом членам його команди видали британські мундири, дали документи на польські імена і переправили військовим літаком на Мальту. Політ в Україну відклали через погану погоду і вони цілий тиждень провели на Мальті, чекаючи сприятливих умов для висадження. Врешті-решт ввечері 14 травня група Матвієйка піднялася з британської бази і шість годин летіла через Грецію, Болгарію і Румунію – приблизно тим самим шляхом шість років тому Рузвельт з Черчілем летіли в Ялту на переговори зі Сталіним. Для маскування літак летів над Болгарією і Румунією дуже високо, люди на борту сиділи в кисневих масках. У разі екстреної посадки парашутисти мали вистрибнути з літака і добиратися на місце пішки. Пілотів проінструктували казати у разі затримання, що вони просто заблукали і про парашутистів нічого не знають. Перед посадкою групу обшукали з метою переконатися, що ті не мають при собі нічого, що може видати британців. На випадок провалу організація Бандери мала інший план: членам ОУН видали ампули з ціанідом[34].
31
John L. Steele, “Assassin Disarmed by Love: The Case of a Soviet Spy Who Defected to the West,”
32
Stephen Dorril,
33