Выбрать главу

Отже, Матвієйко відкрився радянським спецслужбам. Емісар Бандери мав стати ключовою фігурою в радіогрі МДБ з британською розвідкою і націоналістами-бандерівцями. Він мав працювати під контролем МДБ і під диктовку відправляти радіограми в Лондон і Мюнхен. У його повідомленнях була дещиця правди і маса дезінформації для британців і Бандери. Матвієйко доповідав про вигадані успіхи і справжні проблеми українського підпілля, яке у вигляді організованого руху доживало свої останні дні. Британці й Бандера інформували Матвієйка – читай МДБ – про заплановані висадки.

Радіогра почалася всерйоз наприкінці червня 1951 року, через місяць після того, як його заслали, і три тижні, як спіймали. МДБ створило підставну партизанську групу, яка поширювала чутки, що з ними є особистий посланець Бандери. Вони створили базу, з якої Матвієйко й передаватиме радіограми за кордон. Протягом року МДБ надіслало 32 радіограми у британський центр в Кельні і отримало 29 радіограм з інструкціями з Лондона.

Британці й бандерівці були дуже задоволені: нарешті спорадичні, через кур’єрів, контакти з рухом опору стали регулярними. Вони отримували, судячи з усього, достовірну, хай і не першокласну інформацію. Радянські спецслужби тріумфували. МДБ отримало унікальну нагоду дізнаватися про плани ворога, годувати його дезінформацією, шкодити йому прямо в центрі. Радянській розвідці так і не вдалося переконати Бандеру приїхати до Матвієйка до України, але дезінформацією вона поглибила розкол між різними націоналістичними фракціями[38].

Прибуття Матвієйка до України, його свідчення, інформація, отримана в радіо грі, підтвердили, що організація Бандери відіграє важливу роль у боротьбі, яку вели залишки УПА в Західній Україні. Допитуючи Матвієйка, Судоплатов звертав особливу увагу на звички Бандери, умови життя, адреси, маршрути, зв’язки в українській еміграції. Матвієйко керував службою безпеки й особистою охороною Бандери, тому добре знав його вдачу. Він розповів Судоплатову, що люди Бандери крадуть гроші організації й уникають відповідальності, бо особисто віддані Бандері. В українському підпіллі за таке розстрілювали на місці, але в Мюнхені це сходило з рук. Матвієйко також вважав, що Бандера відправив його в Україну хитрістю: сказав, що вони поїдуть разом, і не лишив керівникові безпеки вибору – той мусив супроводжувати шефа. Матвієйко підозрював, що за відмовою британців закинути Бандеру в Україну стоять інтриги провідника[39].

Завдяки Матвієйку, закордонні оперативники МДБ отримали нові дані, що мали допомогти їм знайти і ліквідувати Бандеру, і Богдан Сташинський, новачок у спецслужбі, відіграє важливу роль у цих планах.

Влітку 1952 року, після того як Сташинський прослужив у спецзагоні близько року, його перевели у Київ для навчання у спецшколі МБД і підготовки до роботи за кордоном. Сташинський, очевидно, виявився добрим агентом. Начальство характеризувало його як «дисциплінованого, сміливого, кмітливого та ініціативного». Він мав кращу освіту, ніж товариші по службі, – більшість із них були сільськими хлопцями, які нічого в житті не бачили, крім гір, і не знали міського життя. Мало в кого був атестат про середню освіту. Навіть серед офіцерів МДБ і оперативників під прикриттям вищу освіту мали всього 13 відсотків особового складу, менше половини мало закінчену середню освіту. Сташинський з кількома курсами інституту за плечима був радше винятком.

Пропозицію переїхати до Києва на навчання він, очевидно, прийняв з полегшенням – більше не треба було зраджувати родину і ризикувати життям у сутичці з повстанцями. Він погодився, почав підготовку, і траєкторії його життя і життя Степана Бандери почали зближатися.

5. На вулицях Мюнхена
вернуться

38

Sudoplatov, Special Tasks, 257–259; Дмитро Вєдєнєєв і Юрій Шаповал, «Мальтійський сокіл: або доля Мирона Матвієйка», Дзеркало тижня, 11 серпня 2001; Вєдєнєєв і Биструхін, Двобій без компромісів, 392–399.

вернуться

39

Sudoplatov, Special Tasks, pp. 275–59; Степан Бандера у документах, 3: 71–77, 95–96.