Лев Ребет жив у Мюнхені з дружиною Дарією, журналісткою і активісткою українського руху, у них було двоє дітей – син Андрій і донька Оксана. Лев і Дарія Ребети очолювали «двійкарів», опозиційне крило ОУН, яке відкидало принцип вождівства і проголошувало відданість принципам демократії. Вони мали складні стосунки з Бандерою. Бандерівці звинувачували їх у співпраці з ЦРУ.
Сташинського зробили зв’язковим між Карлсхорстом і Бисагою. Він довідався, що Бисага мав підготувати викрадення й переправлення Ребета у Східний Берлін, щоб використати у пропагандистській війні із Заходом. Сташинський обговорював з Бисагою план підмішати щось Ребету в їжу, щоб знерухомити його й полегшити викрадення. Бисага прямо не відмовлявся, але й не хотів іти на такий ризик. Він сказав Сташинському, що недостатньо близький з Ребетом і ніяк не зможе виконати це завдання. Син Лева Ребета Андрій пригадував потім, що коли він, тринадцятирічний, приходив із сестрою Оксаною (їй було чотири) до батькової редакції, Бисага виказував дівчинці особливу увагу. Це, можливо, подобалося Ребету, але його дружина Дарія з підозрою ставилася до Бисаги. Він так і не став другом родини[45].
Сташинський мав не тільки привозити Бисазі гроші й забирати звіти про ситуацію в українській еміграції у Мюнхені, а й підтримувати агента морально. Чекісти підозрювали, що, крім неспроможності наблизитися до Ребета, з Бисагою були й інші проблеми. Під психологічним тиском подвійного життя він ламався, йому здавалося, що за ним стежить не тільки бандерівська служба безпеки, а й американська і західнонімецька розвідки. Врешті-решт Сташинський допоміг Бисазі виїхати у Східний Берлін. КДБ, як завжди, використала фактичний провал агента на Заході в пропагандистських цілях. Радянська преса надрукувала лист Бисаги, який начебто був правовірним націоналістом, але прозрів і покаявся, звинувативши лідерів української еміграції в усіх смертних гріхах[46].
Хотів він того чи ні, але Сташинський успадкував об’єкт стеження Бисаги. На початку весни 1957 року Деймон показав йому фотографію лисого мужчини в круглих окулярах – це був Лев Ребет. Куратор охарактеризував цього чоловіка як інтелектуального лідера українських націоналістів. Його статті, мовляв, паплюжать образ Радянського Союзу, надихають українських емігрантів вести боротьбу проти СРСР і застерігають не повертатися на батьківщину. Чекісти знали, що Ребет працює в центрі Мюнхена, але хотіли переконатися, де той живе. Сташинський у Мюнхені мав перевірити адреси. У квітні через аеропорт Темпельгоф у Західному Берліні він вилетів у Мюнхен.
Сташинський заповнив реєстраційну картку в готелі «Грюнвальд»: Зіґфрід Драґер, живе в Есен-Гаарцопфі, народився 29 серпня 1930 року в Ребрюке під Потсдамом. Ім’я й адреса були вигадані. Документи на ім’я Драґера йому дав Деймон; сказав, що папери фальшиві, але запевнив у їхній якості. Бракувало тільки підпису. Сташинський підписався. Реальний Зіґфрід Драґер справді колись жив в Есені і перед тим, як вилетіти в Мюнхен, Сташинський відвідав Есен, щоб ознайомитися з містом і подивитися на «свій» будинок. З’їздити туди спонукала обережність. Якби поліція в разі арешту спитала про місто чи вулицю, він міг дати правдоподібну відповідь.
Новий гер Драґер виявився великим цінителем мюнхенської архітектури й любителем гуляти на свіжому повітрі. Він годинами блукав центром міста, оглядаючи будинки і людей. Виявилося, що йому особливо до вподоби Швабінг, район на півночі Мюнхена. За інформацією КДБ, саме там жила родина Ребетів. У Карлсхорсті Сташинському дали адресу – Франц-Йозеф-штрасе, 47. Двері в будинок були відчинені, Драґер-Сташинський оглянув усі поверхи і всі таблички на дверях. Імені Ребета ніде не значилося, але це ще нічого не означало. Наступні кілька днів він намагався точно з’ясувати, де живе Ребет. Спостерігав за будинком і вулицею з 7 до 10 ранку, в обід і з 15 до 17. Ребет йому не зустрівся. Сташинський сходив на недільну службу в греко-католицьку церкву, сподіваючись застати Ребета там, але марно.
45
46
Іван Бисага і Василь Галаса,