«Ліквідація» вождів української еміграції, які нібито не дозволяли своїм послідовникам йти на компроміс з радянським режимом і повертатися на батьківщину, була звичайною темою розмов в еміграційному відділі КДБ у Карлсхорсті. Але Сташинський не думав, чи то пак не хотів думати, що це означає на практиці. Тепер він повертався подумки до слів Деймона, які доти здавалися порожнім звуком. Коли він розповідав Деймону, наскільки близько стояв до Ребета у трамваї, коли стежив за ним уперше, той сказав, що проблему може розв’язати простий укол. Сумнівів не лишалося – він мав на увазі укол отрути. Стало також зрозуміло, чому Деймон хотів знати, де в коридорі Ребетового будинку стоять поштові скриньки. Ймовірно, КДБ розглядав ще один варіант розправитися з українським журналістом – бомба в посилці. Але поштових скриньок у будинку не виявилося, і це, можливо, визначило долю і Ребета, і Сташинського[51].
Сташинського роздирала дилема. Він не хотів і не міг уявити себе в ролі вбивці невинної людини. Але й не підкоритися наказу не міг. Наслідки непослуху були цілком очевидні. Кілька років перед тим, прочитавши в газетах про втечу на Захід Ніколая Хохлова, іншого кілера КДБ, який відмовився виконувати наказ, Сташинський спитав Деймона, хто це такий і яку посаду той обіймав у КДБ. Деймон назвав Хохлова авантюристом і морально розкладеною людиною. «Рано чи пізно ми дістанемо його», – закарбувалося в пам’яті Богдана. Деймон не жартував. Московський гість, який привіз пістолет-спрей, можливо, брав участь у ще одному науковому «експерименті» – замах на Хохлова, якого в вересні 1957-го, тому самому місяці, коли Сташинський вперше познайомився із секретною зброєю КДБ, пригостили у Франкфурті кавою, «присмаченою» радіоактивним талієм. КДБ тримав слово і карав зрадників, де б вони не сховалися. Врешті-решт Сташинський почав думати про своє завдання в категоріях політичної доцільності і в цьому шукав заспокоєння. Наказ йому дав куратор, а вбивство однієї людини відкриє шлях додому багатьом іншим. В операції КДБ проти Ребета під кодовою назвою «Доктор» наставала вирішальна фаза «особливих заходів»[52].
Дев’ятого жовтня 1957 року стюарди «Ер Франс» зареєстрували на рейс Західний Берлін – Мюнхен пасажира на ім’я Зіґфрід Драґер. У кишені в нього лежав ще один документ з фотографією на ім’я Йозефа Лемана. Драґер-Леман-Сташинський мав при собі більше тисячі західнонімецьких марок, у багажі лежало дві банки франкфуртських сосисок. Він був готовий до будь-якої несподіванки, навіть якби Східна Німеччина напала на Західну і в гастрономах зникла їжа.
Документи, гроші й сосиски йому видали у Карлсхорсті. Там же йому веліли летіти в Західну Німеччину по західнонімецькому паспорту, а далі показувати східнонімецький. На випадок провалу він мав назватися східнонімецьким громадянином, що підвищувало шанси повернутися в соціалістичний блок. Найнебезпечнішим предметом багажу були дві жерстяні банки. Сосиски були тільки в одній. В іншій технічні фахівці КДБ сховали зброю – пістолет-спрей, привезений минулого місяця з Москви. Пістолет обгорнули ватою і сховали у спеціальний металевий циліндр, схований, відповідно, у жерстянці з-під сосисок, наповненій водою. Зброю і циліндр було зроблено з алюмінію, вага і зовнішній вигляд справжньої і фальшивої банки сосисок були абсолютно однакові – їх відрізняла тільки спеціальна позначка.
За первісним планом пістолет мали переправити в Західну Німеччину по дипломатичних каналах. Працівник східнонімецького дипкорпусу мав привезти зброю у Мюнхен і там передати її агентові. Дипломатів не перевіряли на митниці, і чекісти вважали цей шлях безпечним. Але хтось завважив, що за дипломатом може простежити західнонімецька контррозвідка, існує ризик, що через нього вийдуть на агента і схоплять його зі зброєю на гарячому. Врешті-решт постановили, що агент візьме зброю з собою. А якщо його спіймають і спитають, що це і звідки, то, за легендою, незнайомий чоловік у Східній Німеччині заплатив Драґеру і попросив провезти банку у Мюнхені та передати якійсь жінці в барі «Максим». А якби його затримали і знайшли зброю після завдання, то агент мав сказати, що просто знайшов цей предмет на сходах.
На кордоні його не перевіряли, і він спокійно прилетів у Мюнхен у середу 9 жовтня. Як завжди, на все про все йому відвели десять днів. Інструктори хотіли, щоб він виконав завдання в конторському будинку на Карлсплятц, 8. Якщо це буде неможливо, то в іншій конторі на Дахауерштрасе або вдома в об’єкта на Окамштрасе. Сташинський прийняв першу захисну пігулку близько 8 ранку в четвер 10 жовтня. Загалом на десять днів мюнхенського завдання у нього було десять пігулок і дві ампули – мало вистачити. Усе було готово, зброя в кишені. Він загорнув пістолет-спрей у газету і зробив дірку для курка і запобіжника. Банку з-під зброї викинув у смітник в Англійському саду.
52
Anders,