Ярослава скрикнула й осіла на підлогу. Вона тримала Степанову голову і торсала його: «Степане, що сталося? Степане, скажи, що сталося?» Гер Гамзе подзвонив у швидку допомогу, яка приїхала за кілька хвилин. Ярослава підозрювала, що в чоловіка серцевий напад. Вона зателефонувала в контору на Цепелінштрасе сказати, що стався нещасний випадок: Степан упав на сходах, і йому потрібна допомога лікарів. У неї був явний стрес. Чоловік, з яким вона говорила по телефону, за кілька днів згадував, що жінка говорила нескладно: він зрозумів тільки, що сталося щось недобре, хтось упав, якісь сходи. Він пообіцяв негайно прийти. Ярослава поїхала разом з чоловіком у лікарню на Лазаретштрасе, що неподалік їхнього будинку[72].
Співробітники Степана Бандери, що примчалися з Цепелінштрасе, швидку допомогу вже не застали. Вони поговорили з його донькою, вона сказала, що в батька, напевно, був серцевий напад. Тоді вони розпитали подружжя Гамзе. На підлозі біля вхідних дверей і біля ліфта була кров. Біля дверей стояв пакет з помідорами, здавалося, що, перш ніж впасти, Бандера поставив його на підлогу. Коли засмучені колеги Бандери пішли, фрау Гамзе і Магдалена Вінкльман взяли віник, швабру, відро води і прибрали в під’їзді. За кілька хвилин не лишилося й сліду, що тут щось сталося. Гер Гамзе прибрав пакет з помідорами[73].
Дорога від дому до лікарні була нетривалою, але Стефан Попель, як Бандеру записали в лікарні, не вижив. Черговий лікар оглянув тіло й констатував смерть від серцевого нападу. Впавши зі сходів, гер Попель розбив голову, з носа, рота і вух текла кров. Жодних ознак насильства на тілі не виявили – схоже було на нещасний випадок. Шкода, звісно, але таке трапляється, лікарі й медсестри не раз бачили подібні випадки.
Колеги пана Попеля, які одразу приїхали в лікарню, трималися іншої думки. Судячи з того, як вони говорили про його смерть, Попель був їхнім начальником. Важко сказати, який бізнес вів цей чоловік, але його підлеглі були приблизно того ж віку – років п’ятдесят. Усі добре одягнуті, говорили німецькою із сильним слов’янським акцентом. Між собою вони теж говорили якоюсь слов’янською мовою. Хтось спитав, чи є шанси повернути пана Попеля до життя якими-небудь уколами чи кисневими масками. Почувши «ні», чоловік спитав, чи може це бути вбивством. Лікарю так не здалося: сходи – річ небезпечна, можна перечепитися і забитися на смерть на рівному місці. Колегам пана Попеля довелося змиритися з вердиктом медиків – смерть від серцевого нападу[74].
Вони повернулися в контору й почали власне розслідування подій того дня. Ранок 15 жовтня в будинку на Цепелінштрасе, 67, де квартирували різні відділення ОУН-б, нічим не відрізнявся від інших днів. Степан Бандера прийшов близько восьмої в супроводі свого охоронця Василя Сколоздри, відомого в еміграції під псевдо «Ніновський». Бандера пройшов у кабінет, а Ніновський вийшов у друкарню газети «Шлях перемоги», яка розташовувалася на першому поверсі будинку.
Конторські працівники почали збиратися близько дев’ятої. Того ранку до Бандери приходили три працівники, всіх потім допитала поліція і служба безпеки ОУН-б. Близько одинадцятої тридцяти Бандера вийшов із кабінету і спустився в редакцію газети, де працювала його близька знайома, дружина колишнього шефа служби безпеки ОУН-б, закинутого 1951 року в Україну, Мирона Матвієйко, Євгенія. Він спитав, чи не хоче вона під’їхати до ринку й купити фруктів, але Євгенія відмовилася. Згідно зі звітом ЦРУ про обставини смерті Бандери, складеному через кілька місяців, «вона відмовилася тричі, пославшись на те, що не в настрої і нічого не хоче». У тому ж звіті зазначено, що «Бандера наполягав і сказав, щоб вона поїхала просто за компанію. Вона погодилася, тільки коли попросили й інші працівники».
Вони почали спускатися на перший поверх, аж Бандера згадав, що залишив у кабінеті свій берет. Задумавшись на мить, він сказав пані Матвієйко, що забере його після обіду. Бандера зазвичай обідав удома й вирішив купити овочів і фруктів на Гросмарктгале. Усі знали, що він любить роль господаря, домашні клопоти, сам купує продукти і любить смачно поїсти. Інша пристрасть Бандери – автомобіль. Він дуже дбайливо ставився до своєї машини, мив її годинами і сам, без механіка, розбирався з дрібними несправностями. Бандера з Матвієйко вийшли з будинку, сіли в синій «Опель-капітан» і поїхали на Гросмарктгале на інший берег Ізара.
На ринку Бандера купив винограду, слив і помідорів, ймовірно, для засолювання. Пара склала пакунки з покупками в машину й поїхала назад на Цепелінштрасе. Бандера висадив Євгенію Матвієйко неподалік контори. Вона захотіла забрати свій пакунок з горіхами, але Бандера сказав, що принесе його після обіду – він лежав у багажнику під його покупками. Бандера поспішав. «Почекай хвильку. Я скажу Василю Ніновському супроводити тебе додому», – запропонувала Євгенія. Але Бандера часто нехтував інструкціями охорони і не послухав: «Поки Ніновський спуститься, я вже буду вдома. До зустрічі». Про останні години життя Бандери його колегам більше нічого з’ясувати не вдалося.
72
“Delving Behind the Scenes of the Death of Stefan Bandera”, CIA report, July 14, 1960, Stephen Bandera Name File, vol. 2, National Archives and Records Administration (NARA), RG 263, E ZZ-18, B 6, 15; “Ivan Kashuba’s Comments Regarding Bandera’s Last Moments of Life”, CIA, January 4, 1960, Attachment D, ibid., 1; Wiesław Romanowski,