– І це ще далеко не все, – сказала Ґрізельда голосом, що тремтів від утіхи. – Вони вже розвідали ситуацію в «Синьому кабані». Доктор Стоун і міс Крем живуть у сусідніх кімнатах, але, – і вона врочисто помахала вказівним пальцем, – спільних дверей між ними нема!
– Уявляю розчарування, яке їх спіткало, – сказав я.
Ґрізельда весело засміялася.
Четвер почався погано. Дві дами з моєї парафії надумали посваритися через церковне декорування. Мене покликали, щоб я розмирив двох жінок середнього віку, які буквально тремтіли від люті. Це було б досить цікаве явище, якби воно не завдавало обом стільки болю.
Потім мені довелося висварити двох хлопчиків із хору за те, що ті не переставали смоктати цукерки під час служби Божої, і мене опанувало прикре відчуття, що я не віддавав своїй справі стільки серця, скільки мав би віддавати.
Потім наш органіст, який є надзвичайно вразливим, на щось образився, і я мусив його заспокоювати.
Крім того, четверо моїх бідніших парафіян відкрито повстали проти міс Гартнел, яка кипіла гнівом, коли прийшла повідомити мені про це.
Уже йдучи додому, я зустрів полковника Протеро. Він був у пречудовому гуморі, бо щойно засудив трьох браконьєрів у своїй ролі мирового судді.
– Рішучість! – вигукнув він своїм гучним голосом. Він трохи глухий, тому в розмові підвищує голос, як це властиво більшості глухих людей. – Ось що нам треба сьогодні – рішучість! Зараз я вам наведу приклад. Той мерзотник Арчер учора вийшов із в’язниці й заприсягся помститися мені, як я довідався. Нахабний сучий син. «Люди, яким погрожують, довго живуть», – так говорить давнє прислів’я. Я покажу йому, що означає помста, коли наступного разу він набереться нахабства полювати на моїх фазанів. Слабкість! Ми всі сьогодні виявляємо слабкість! Ми неспроможні покарати негідника так, як він того заслуговує. Вас завжди закликають пам’ятати про те, що він має дружину й дітей. Клята нісенітниця. Дурниці. Чому чоловік має уникнути відповідальності за свої вчинки, якщо він скиглить, згадуючи про свою жінку й дітей? Для мене все одно, хто ти такий, – доктор, адвокат, священик, браконьєр, безнадійний пияк, – але якщо тебе спіймали на порушенні закону, то нехай закон тебе покарає. Ви зі мною згодні, я в цьому переконаний.
– Ви забуваєте про те, що моє покликання спонукає мене шанувати одну якість над усіма – якість милосердя, – відповів йому я.
– Щодо мене, то я чоловік справедливий. Ніхто цього заперечувати не стане.
Я промовчав, і він різко мене запитав:
– Чому ви не відповідаєте? Про що ви думаєте, чоловіче?
Я завагався, але потім вирішив заговорити.
– Я думаю про те, – сказав я, – що коли настане мій смертний час, мені буде шкода, якщо я не зможу нічим похвалитися, крім того, що був справедливим. Адже це може означати, що й до мене поставляться лише справедливо.
– Ет! Чого нам бракує, то це бойового духу в християнстві. Я завжди виконував свій обов’язок, так мені здається. Та годі про це. Я прийду до вас сьогодні ввечері, як і пообіцяв. Але ми зустрінемося не о шостій, як домовлялися, а на чверть години пізніше. О шостій п’ятнадцять, якщо ви нічого не маєте проти. Я маю зустрітися з одним чоловіком у селі.
– О шостій п’ятнадцять мене цілком влаштовує.
Він змахнув своїм ціпком і пішов геть. Обернувшись, я мало не зіткнувся зі своїм помічником Госом. Він здався мені зовсім хворим сьогодні. Я хотів лагідно висварити його, бо він припустився деяких похибок у своїй службі, але, побачивши його бліде напружене обличчя, зрозумів: він почуває себе дуже зле.
Я сказав йому про це, але він став заперечувати, хоч і не вельми енергійно. Зрештою він зізнався, що йому й справді недобре, і прийняв мою пораду піти додому й лягти в ліжко.
Я поквапно з’їв ланч і пішов зробити кілька візитів. Ґрізельда поїхала до Лондона дешевим поїздом, який ходив у четвер.
Повернувся додому десь за чверть години до четвертої, маючи намір накидати бодай обриси недільної проповіді, але Мері сказала мені, що містер Реддінґ чекає мене в кабінеті.
Я побачив, що він ходить туди-сюди зі стурбованим обличчям. Він здавався блідим і змученим.
Коли я увійшов, він рвучко обернувся до мене.
– Знаєте, сер, я багато думав про те, що ви мені сказали вчора. Я не спав усю ніч, міркуючи над вашою порадою. Ви маєте рацію. Я повинен із цим порвати й тікати звідси.
– Мій любий хлопче, – сказав я.
– Ви мали слушність, коли сказали про те, що діється з Анною. Я лише побільшую її нещастя, залишаючись тут. Вона надто порядна жінка, щоб дозволити мені щось іще. Я бачу, що повинен розлучитися з нею. Я й так надто ускладнив її життя, а воно й без того було тяжке. Допоможи мені, небо.