Та саме в цю хвилину прибув інспектор Слек, він приїхав на автомобілі з містечка Мач Бенгем, що розташоване за дві милі від нас.
Про інспектора Слека я можу лише сказати, що ніколи не бачив чоловіка, який би з такою енергією намагався поводитися всупереч своєму прізвищу6. Він був темноволосий, з неспокійною і жвавою поведінкою, з чорними очима, які безперервно кліпали. Манери в нього були вкрай нахабними й брутальними.
Він відповів на наші привітання коротким кивком, схопив записник свого підлеглого, уважно його прочитав, пошепки обмінявся з ним кількома словами, потім підійшов до тіла.
– Тут уже, певно, все обмацане і зрушене з місця, – сказав він.
– Я ні до чого не доторкався, – сказав Гейдок.
– І я теж, – сказав я.
Інспектор протягом якогось часу дивився на те, що лежало на столі, й оглядав калюжу крові.
– Ага! – сказав він тоном тріумфу. – А ось і те, що нам треба. Годинник перекинувся, коли полковник упав грудьми на стіл. Він покаже нам час, коли стався злочин. Двадцять дві хвилини на сьому. Коли, ви сказали, жертва померла, докторе?
– Я сказав: близько півгодини тому, але…
Інспектор подивився на свого наручного годинника.
– П’ять хвилин на восьму. Я одержав повідомлення десять хвилин тому, за п’ять хвилин до сьомої. Тіло було знайдене близько чверті до сьомої. Я так розумію, що ви прийшли негайно. Скажімо, ви оглянули труп за десять хвилин до сьомої. Ви визначили термін смерті з точністю майже до хвилини.
– Я не можу вказати, коли сталася смерть, з абсолютною точністю, – сказав Гейдок. – Це приблизна оцінка.
– Але вона у вас досить точна, сер, досить точна.
Я спробував утрутитися до розмови:
– Щодо годинника…
– Пробачте, сер, але я сам поставлю вам запитання, які вважатиму необхідними. У мене мало часу. Тому вимагаю від вас абсолютної мовчанки.
– Так, але я хочу сказати вам…
– Абсолютної мовчанки, – відрубав інспектор, люто глипнувши на мене.
Я дав йому те, що він від мене хотів.
Він усе ще пильно оглядав письмовий стіл.
– Чого він тут сидів? – пробурчав він. – Він хотів написати записку? О, що це таке?
Він тріумфально підняв догори клаптик паперу. Він був такий щасливий своєю знахідкою, що дозволив нам підійти до нього й подивитися на папірець разом із ним.
То був клапоть мого канцелярського паперу, і нагорі стояла цифра 6:20.
– «Шановний Клементе, – так починалася цидулка. – Пробачте, я більше не можу чекати, бо мені треба…»
На цьому слові записка закінчувалася закарлючкою.
– Ясніше очевидного! – вигукнув інспектор Слек із тріумфом у голосі. – Він сідає сюди, щоб написати цидулку, а його ворог тихенько заходить у скляні двері і стріляє в нього, поки він пише. Що тут незрозумілого?
– Я лише хотів вам сказати… – почав я.
– Нічого не кажіть, сер, я не маю коли вас слухати. Зараз я пошукаю сліди.
Він опустився навкарачки й посунув до скляних дверей.
– Я вважаю, ви повинні знати… – вперто правив я своєї.
Інспектор підвівся на ноги. Він сказав із хвилюванням у голосі, але твердо:
– Ми поговоримо про це згодом. А зараз я попрошу вас, джентльмени, покинути приміщення. Будь ласка, вийдіть звідси негайно.
Ми дозволили йому виштовхати нас із кабінету, як дітей. Здавалося, минули години. Але було тільки чверть на восьму.
– Ну, от і все, – сказав Гейдок. – Коли цей самозакоханий осел захоче мене бачити, то скажете йому, нехай приходить до моєї приймальні. До побачення.
– Господиня повернулася, – сказала Мері, на мить з’явившись із кухні. Очі в неї були круглі й схвильовані. – Вона увійшла в дім хвилин п’ять тому.
Я знайшов Ґрізельду у вітальні. Вона здавалася зляканою, але й збудженою.
Я розповів їй про все, і вона уважно вислухала мене.
– Цидулка позначена цифрою 6:20, – закінчив я свою розповідь. – А годинник на столі впав, і стрілки зупинилися на позначці 6:22.
– Он як, – сказала Ґрізельда. – Але ти хіба йому не пояснив, що той годинник ми завжди ставимо на чверть години вперед?
– Ні, не пояснив, – сказав я. – Він не захотів мене слухати. Мої зусилля ні до чого не призвели.
Ґрізельда спохмурніла, вираз обличчя в неї був геть спантеличений.
– Але ж, Лене, це геть заплутує справу, – сказала вона. – Бо коли цей годинник показував двадцять хвилин на сьому, насправді було тільки п’ять хвилин після шостої, а в п’ять хвилин на сьому, я думаю, полковник Протеро ще сюди навіть не прийшов.