Ґрізельда роздратовано зітхнула, скуйовдила мені волосся, потім знову пригладила його і сказала:
– Я тебе не гідна, любий. Справді не гідна. Я заведу роман із художником. Я справді його заведу. І ти тільки собі уяви, який це спричинить скандал у парафії.
– У парафії вистачає скандалів і без твого роману, – лагідно нагадав я їй.
Ґрізельда засміялася, цмокнула мене і вийшла крізь засклені двері.
Розділ другий
Ґрізельду мені буває дуже важко терпіти. Після того як я з’їв ланч, я почував себе в чудовому настрої для того, щоб підготувати переконливу промову для виступу на зборах Чоловічої конгрегації англіканської церкви. Але тепер я був стривожений і схвильований.
А коли нарешті я втихомирив свої нерви й сів працювати, до мого кабінету заблукала Летиція Протеро.
Я недаремно вжив слово «заблукала». Мені доводилося читати романи, у яких молоді люди дихають бурхливою енергією – joie de vivre4 – чудесною життєздатністю юності… Але ті молоді люди, які мені зустрічаються, чомусь завжди більше схожі на безтілесні привиди.
У той день Летиція була особливо схожа на привида. Вона дуже мила дівчина – висока, гарна і вкрай неуважна та незосереджена. Вона увійшла до мене крізь засклені двері, машинальним рухом скинула жовтий берет, який був у неї на голові, і неуважно промурмотіла з чимось на кшталт подиву в голосі:
– А, це ви!
Дорога, яка веде через ліс від Старої Садиби, доходить прямо до хвіртки нашого саду, тому більшість людей, що йдуть по тій дорозі, заходять у ту хвіртку й прямують до дверей мого кабінету замість обминати довгою дорогою сад, щоб підійти до парадних дверей. Тому я не здивувався, коли Летиція увійшла в мій дім саме із саду, крізь засклені двері мого кабінету, але мене трохи роздратувала її поведінка.
Якщо ти прийшла в церковний дім, то не повинна дивуватися, побачивши перед собою священика.
Летиція увійшла до кабінету й знеможено впала в одне з моїх великих крісел. Потім неуважно смикнула себе за пасмо волосся, втупивши погляд у стелю.
– Денніс десь тут близько?
– Він був на ланчі, але потім кудись пішов. Здається, він сказав, що йде до вас грати в теніс.
– Справді? – здивувалася Летиція. – Сподіваюся, він пішов не туди. Бо там він нікого не знайде.
– Він сказав, ви його запросили.
– Здається, я справді його запросила. Але на п’ятницю. А сьогодні вівторок.
– Сьогодні середа, – сказав я.
– О, який жах! – мовила Летиція. – Отже, я знову забула піти на ланч до людей, які запросили мене уже втретє.
На щастя, ця забудькуватість, схоже, не вельми турбувала її.
– Ґрізельда вдома?
– Сподіваюся, ви знайдете її в майстерні в саду. Вона позує там Лоренсові Реддінґу.
– Через нього в нас виник справжній скандал, – сказала Летиція. – Його влаштував мій батько. Ви знаєте мого батька – він нестерпний.
– Скандал, кажете? А чим Реддінґ так не догодив вашому батькові?
– Йому не сподобалося, що він став малювати мене. Батько якось про це довідався. Чому я не можу позувати художникові в купальному костюмі? Якщо я засмагаю в ньому на пляжі, то чому мене не можна малювати в ньому?
Летиція помовчала, а тоді продовжила:
– Це справді абсурд – батько заборонив молодому художникові приходити в наш дім. Звичайно ж, і Лоренс, і я вкрай обурені. Я приходитиму до вашої майстерні, і він малюватиме мене тут.
– Ні, моя люба, – сказав я. – Якщо ваш батько це заборонив.
– О Боже, – промовила Летиція, глибоко зітхнувши. – Як усі мені остогидли. Я почуваюся геть розламаною. Зовсім кепсько. Якби я мала гроші, то поїхала б звідси геть, але я їх не маю. Якби мій батько мав совість і помер, я не мала б жодних проблем.
– Ви не повинні говорити таких речей, Летиціє.
– Якби він не хотів, щоб я бажала йому смерті, то хай би не був таким жахливо скупим і не тремтів би так над грішми. Я не дивуюся, що мати його покинула. Ви знаєте, протягом багатьох років я думала, що вона померла. З яким молодим чоловіком вона втекла? Він був гарний?
– Це сталося до того, як ваш батько приїхав жити сюди.
– Цікаво, як склалося її життя. Мені здається, Анна скоро закрутить із кимось роман. Анна мене ненавидить – вона ставиться до мене цілком пристойно, але вона мене ненавидить. До неї наближається старість, і їй це дуже не до вподоби. Старість нікого не тішить, та ви це знаєте ліпше за мене.
Я зі страхом подумав, що Летиція збирається просидіти в моєму кабінеті до самого вечора.