Під час нашої розмови я дуже дивувався, звідки міс Марпл довідалася про нашу останню таємницю. Але незабаром у своїй обережній манері міс Марпл допомогла мені це зрозуміти.
– Я сподіваюся, люба Ґрізельда належно подбає про своє здоров’я, – промурмотіла вона й після пристойної паузи повідомила: – Я вчора була в книгарні в Мач Бенгемі…
Бідолашна Ґрізельда: книжка про материнську любов викрила її з головою!
– Я оце подумав, міс Марпл, – несподівано сказав я. – Якби ви вчинили злочин, чи хтось коли-небудь зумів би його розкрити?
– Що за жахлива думка! – обурилася міс Марпл. – Сподіваюся, я ніколи не піду на такий смертний гріх!
– Але ж людська природа є такою, якою вона є, – промурмотів я.
Міс Марпл оцінила мій жарт і відповіла на нього мелодійним сміхом старої панни.
– А ви вмієте пожартувати, містере Клемент. – Вона підвелася. – Але не слід дивуватися, що ви перебуваєте в доброму гуморі.
Вона на мить зупинилася біля засклених дверей.
– Передайте моє ніжне вітання любій Ґрізельді й скажіть, що я вмію берегти таємниці.
Справді, міс Марпл – пречудова жінка…