Влад заворушився на ліжку і відкрив очі.
– Знову погано спала?
– Так.
Олена не розповідала йому про той свій сон. Взагалі не розповідала про віщі сни. Ще подумає, що вона божевільна. Він такий приземлений, не вірить ні у які потойбічні явища і надприродні можливості. Реаліст, коротше кажучи. Тож нащо йому знати про те все. Хай живе собі спокійно. Олена встала з ліжка і вийшла надвір. Сонце повільно сходило над горами, і вони поступово ставали все яснішими на фоні блакитного неба. Так вона стояла, спостерігаючи, як змінюються навколо кольори і з’являються нові звуки. Птахи прокидалися і один за одним наповнювали оточуючий світ своєю присутністю. Повітря було казкове – чисте, прозоре, воно неначе струменіло крізь тіло і вливало у нього наснагу до життя.
– Снідати де будемо?
Олена здригнулася. Влад стояв позаду, позіхаючи і чухаючи живіт.
– Не знаю. Може, в кав’ярні? Вона зі скількох починає працювати? – відповіла дівчина.
– З дев’яти. Ще аж дві години. Треба було вчора щось у магазині купити, зараз би зварили хоч кашу якусь.
– Сьогодні, значить, купимо.
Через годину прокинулись Ольга з Антоном. Вони всі разом поснідали у кав’ярні і вирішили піти до сільського голови, щоб дізнатися ще щось про зниклих туристів. Голову вони знайшли у сільській раді. Та нічого нового не дізналися. Троє туристів пішли до Чорногірського хребта і не повернулися. І все.
– А як туди дістатися? – запитала Олена.
– До бази «Заросляк» можна автостопом доїхати або таксі взяти, але візьмуть дорого. Ну, а далі вже пішки, – відповів голова.
– А як таксі викликати?
Голова дав кілька номерів людей, що займаються в селі цим бізнесом, і вони пішли.
– Ну що, хто їде? – запитала Олена, коли вони вийшли від голови.
– Я! – сказала Ольга.
– Це що, по горах доведеться пішки лазити? А скільки ж це часу займе? – пробурчав Антон.
– Ну хто його знає. Може, кілька днів. Зате уяви, які ти фотки зробиш. Прославишся! – засміялася Ольга.
– Угу, – відповів він. – Ми що, ночувати там будемо? А де? В нас намету немає.
– Оце я не знаю. Може, якщо там база є, можна домовитись про ночівлю?
– А якщо місць не буде? – запитав Влад.
– Та щось придумаємо, – відкараскалась Ольга. – На крайній випадок сюди на таксі повернемось.
– Я їду, – сказала Олена.