Розділ 5
Відданість
У деяких королівствах та землях є традиція, згідно з якою хлопчики мають перевагу над дівчатами в питаннях спадку. Але в Шістьох герцогствах так ніколи не робили. Титули успадковували в порядку народження.
Той, хто успадковує титул, повинен розглядати це як господарський обов’язок. Якщо лорд чи леді такі дурні, що вирубують дуже багато лісу, занедбали виноградники чи худобу, люди в герцогстві могли повстати й вимагати Королівської Справедливості. Таке вже траплялося, і кожен аристократ усвідомлює це. Добробут людей належить самим людям, і вони мають право засуджувати герцога, якщо він погано господарює.
Коли власник титулу одружується, то він має про це пам’ятати. Його обранець чи обраниця також повинні мати бажання господарювати. Тому якщо він чи вона володіють нижчим титулом, його варто передати молодшому братові чи сестрі. Аристократ може бути власником лише одного титулу. Іноді це призводило до розбрату. Король Шрюд одружився з леді Дезайр. Якби вона не прийняла його пропозиції, то стала б не королевою, а герцогинею Ферроу. Кажуть, що вона шкодувала про це й переконувала себе, що була б вона герцогинею, то мала би більше влади. Леді Дезайр вийшла за Шрюда, добре знаючи, що була його другою королевою, а від першої в нього є два спадкоємці. Вона ніколи не приховувала свого невдоволення старшими принцами і часто наголошувала на тому, що оскільки вона при народженні займала вище становище, то її син Регал повинен бути ближче до короля, а не його двоє зведених братів. Королева намагалася переконати інших у цьому, обравши ім’я для сина. Але вона зазнала поразки, оскільки більшість сприймала цю хитрість як прояв поганого смаку. Дехто навіть насміхався з неї, називаючи «Внутрішньою королевою», коли вона у стані алкогольного сп’яніння нахабно стверджувала, що має достатньо політичного впливу для об’єднання Ферроу та Тілту в нове королівство, яке зможе повстати проти Шрюда за її наказом. Але більшість сприймала її заяви як наслідок залежності від спиртного і трав. Але до того, як залежність королеви остаточно занапастила її, вона ще більше посилила ворожнечу між Внутрішніми та Прибереженими герцогствами.
Я з нетерпінням очікував на наші нічні заняття з Чейдом. Вони були нерегулярними, і я не міг вловити якоїсь закономірності. Між нашими зустрічами іноді минало кілька тижнів, а іноді він міг смикати мене ночами весь тиждень, і тоді я з труднощами займався своїми денними справами. Це був досить напружений розклад для хлопчика, але я ніколи не скаржився на це і завжди приймав його запрошення. Здається, він ніколи не думав, що наші нічні заняття досить-таки важкі для мене. Чейд сам вів нічний триб життя, тому для нього було цілком природно навчати мене вночі. А його уроки якимось дивним чином були ніби створені саме для темних годин доби.
Уроки були досить різноманітними. Один вечір ми могли провести, ретельно вивчаючи картинки у великому травнику Чейда, а завданням було зібрати шість зразків трав, які збігалися з картинками. Він ніколи не підказував, де шукати ці трави: в кухонному дворі чи в темних лісових хащах. Але я завжди знаходив трави й добре навчився орієнтуватися.
Ми також грали в ігри. Наприклад, він міг мені сказати, щоб я завтра пішов до кухарки Сари й запитав, чи цьогорічна грудинка була піснішою, ніж минулого року, а ввечері я мав передати всю розмову в найдрібніших деталях і відповісти на десяток питань: «Як вона стояла?», «Вона шульга?», «Вона добре чує?», «Що вона готувала?» Моя сором’язливість і відлюдькуватість не могли слугувати виправданням провалу завдання, тому доводилося зустрічатись і знайомитися з багатьма простими людьми. Хоча всі питання придумував Чейд, усім подобалося те, що я цікавлюся ними, і люди ділилися зі мною своїм досвідом. Навіть попри моє бажання за мною усталилась репутація «кмітливого юнака» і «гарного хлопця». Через декілька років я усвідомив, що цей урок був не просто тренуванням пам’яті, а й допоміг мені налагоджувати контакти з простим людом та розуміти їхній хід думок. Часто звичайна усмішка, похвала конюху за добре доглянутого коня й неочікуване з мого боку питання дозволяли мені здобути такі відомості, які не купиш за всі гроші королівства.
Інші ігри загартовували мій дух і навчали спостережливості. Одного разу Чейд показав мені моток пряжі й сказав, щоб я знайшов точнісінько такий моток у мадам Гесті, але так, щоб вона не дізналася. Окрім того, я мусив визначити, за допомогою яких трав його фарбували. Через три дні Чейд наказав мені поцупити її найкращі ножиці, заховати їх за певною полицею з вином у підвалі на три години, а потім повернути на місце так, щоб цього ніхто не помітив. Я полюбляв такі вправи через свою природну хлопчачу любов до пустощів, а тому рідко зазнавав поразки. Коли я все ж не справлявся із завданнями, то виплутувався самотужки. Чейд попередив, що не захищатиме мене від чийогось гніву, і порадив вигадати правдоподібну історію, яка б пояснювала, чому я опинився там, де не треба, чи взяв чуже.
Я дуже добре навчився брехати. Не думаю, що це сталося випадково.
Це були ази мистецтва вбивати і навіть більше. Чейд навчив мене спритності рук та мистецтву непомітного пересування; як ударити людину, щоб вона знепритомніла; куди вдарити, щоб людина померла, не встигнувши зойкнути; як зарізати людину, щоб було мало крові; я вчився добре і швидко, а похвала Чейда щодо мого гострого розуму заохочувала мене.
Скоро він почав використовувати мене для своїх доручень у замку. Чейд ніколи не говорив наперед, чи то просто було випробування моїх можливостей, чи справи, які він хотів зробити. Мені було байдуже: я самовіддано виконував завдання і всі вказівки Чейда. Навесні того року я наповнив кубки з вином певним зіллям, і делегація торговців з Бінґтауна сп’яніла більше, аніж розраховувала. Пізніше того ж місяця я вкрав одну ляльку в мандрівного лялькаря, тому того вечора замість довгої історичної драми йому довелося ставити «Танець однакових чашок» — веселу народну казочку. На фестивалі на честь закінчення літа я додав одну траву у вечірній чай служниці. В результаті вона з трьома подругами дістала розлад шлунка і не змогла прислужувати біля столу того вечора. Восени я зав’язав петельку навколо ноги коня лорда, який гостював у нас. Через це кінь почав накульгувати, а лорд пробув в Оленячому замку на два дні довше. Я ніколи не знав про причини, які були в Чейда, щоб давати мені ці завдання. В тому віці я більше думав над тим, як зробити щось, а не чому. Це теж була одна річ, якої, гадаю, мене теж вчили навмисно: виконувати наказ, не обговорюючи його.
Одне завдання дуже порадувало мене. Навіть через деякий час я знав, що всі доручення Чейда були чимось більшим, аніж просто примхою. Він дав мені це завдання перед самим світанком.
— Лорд Джессап та його леді приїхали на два тижні. Ти знаєш їх в обличчя; у лорда великі вуса, а леді постійно займається своїм волоссям, навіть за столом. Ти знаєш, про кого я кажу?
Я спохмурнів. Група аристократів збиралася в Оленячому замку на нараду з приводу частих нападів острів’ян. Я дізнався, що Прибережні герцогства потребували більше бойових кораблів, але Внутрішні герцогства не хотіли ділитися податками, оскільки вважали це суто проблемою жителів узбережжя. Лорд Джессап та леді Далія мешкали у Внутрішніх герцогствах. Джессап та його вуса мали буйний темперамент і постійно виходили з себе. Леді Далія, навпаки, взагалі не цікавилася нарадою, тож більшу частину часу проводила, гуляючи Оленячим замком.
— Вона постійно носить у волоссі квіти, які випадають?
— Вона, — багатозначно відповів Чейд. — Добре. Ти знаєш її. Ось тобі завдання. В мене немає часу планувати його. Сьогодні у будь-який момент вона відправить принцу Регалу якесь повідомлення. Це може бути будь-що: записка, квітка чи інший предмет. Ти повинен забрати цей предмет з кімнати Регала, доки він його не побачив. Зрозумів?