Сем відчув крижаний переляк.
— Невже вони насміляться напасти на Староград?!
Капітан «Мисливиці» кинув на нього цікавий погляд.
— Це не прості наскочники. Залізняцькі напади для нас не новина. За часів минулих вони зненацька з’являлися з моря, хапали гроші та дівчат і тікали геть, зазвичай на одній чи двох лодіях, зрідка на півдесятку. Але зараз нас обсіло кількасот їхніх кораблів. Вони випливають зі Щитових островів, з дрібних острівців навколо Вертограду. Вже захопили Кам’яний Краб, Свинячий острів, Русалчин Палац, влаштували собі лігва на Скелі-Підкові та Байстрючій Колисці. Без кораблів князя Рожвина нам бракує сили зчепитися з ними у відкритій битві.
— А що робить князь Вишестраж? — стрілив Сем. — Батько завжди казали, що він багатством не поступається Ланістерам, а мечів може зібрати утричі більше, ніж будь-який значковий Вирію.
— Може, й більше, якщо вимете всі провулки, — відповів капітан, — але що ті мечі проти залізняків, коли не вмієш ходити водою?
— Але ж Вишестраж має робити бодай щось!
— Авжеж. Князь Лейтон зачинився нагорі своєї башти з Божевільною Дівою і запорпався у книжки заклять. Мабуть, викликає примарне військо з глибин. Або ні, хто його зна. Баелор будує галери, Гунтор обороняє гавань, Гарт навчає новачків, Гамфрей поїхав до Лису винаймати бойові кораблі. Якщо зуміє видурити добрячий флот у своєї хвойди-сестри, то ми почнемо платити залізнякам їхньою ж монетою. А дотоді все, що нам по силі — охороняти протоку і чекати, доки та сучка в короні, що сидить у Король-Березі, не відпустить князя Пакстера з налигача.
Гіркота у останніх капітанових словах вдарила Сема чи не болючіше, ніж самі слова. «Якщо Король-Берег втратить Староград і Вертоград, уся держава розповзеться на клапті» — подумав він, спостерігаючи, як віддаляються «Мисливиця» та її хорти.
Раптом його стривожила думка, чи безпечно тепер навіть у Рогошпилі. Маєтності Тарлі лежали у глибині суходолу серед порослих лісом пагорбів за кількасот верст на північний схід від Старограду, оддалік усіх узбереж. Туди залізняки на своїх лодіях аж ніяк не дотягнуться, хай навіть панотець воює у річковому краї, а замок обороняє лише купка людей. Але Молодий Вовк напевне думав те саме про Зимосіч аж до тієї ночі, коли Теон Перевертень подолав її мури. Сема невимовно мучила думка про те, що він завіз Йолю з дитиною в таку далечінь, прагнучи врятувати від біди, лише затим, щоб покинути посеред пекла війни.
Він борюкався зі своїми сумнівами решту подорожі, не здатний вирішити, що ж тепер робити. Напевне, можна якось прилаштувати Йолю в Старограді неподалік себе. Мури міста були значно міцніші та грізніші, ніж мури батькового замку, їх захищали тисячі вояків — а не жменя, яку залишив по собі князь Рандил, вирушаючи з Рогошпилю на заклик свого зверхника з Вирію. Але Йолю доведеться ховати, бо Цитадель не дозволяє послушникам тримати при собі дружин чи коханок — принаймні, не так відверто. «До того ж… якщо я побуду з Йолею ще трохи, де знайду сили залишити її?» А залишити таки доведеться — або утекти з чорного братства. «Я проказав обітниці, — нагадав собі Сем. — Якщо я втечу, то втрачу голову. І як це допоможе Йолі?»
Він подумав також, чи не попрохати Кодж’ю Мо та її батька узяти дичацьку дівчину з собою на Літні острови. Але цей шлях теж мав свої небезпеки. Коли «Коричний вітер» вирушить зі Старограду, то муситиме знову перетинати Рожвинову протоку. А щастя перемінливе. Раптом цього разу стишиться вітер, і остров’яни стануть легкою здобиччю? Якщо чуті ним оповіді про залізняків правдиві, Йолю заберуть у роби або дружини з солі, а малого, найпевніше, викинуть у море, мов якийсь непотріб.
«Рогошпиль, — нарешті вирішив Сем. — Ось дотягнемо до Старограду, винайму віз та пару коней і сам їх відвезу.» Там він сам огляне замок і залогу, і якщо побачене чи почуте йому не сподобається, вони зможуть просто повернутися до Старограду.