— Та невже? — Архімаестер Марвин здвигнув плечима. — То може, воно й добре, що він помер, не діставшись Старограду. Інакше сірі вівці мусили б його убити, а потім, як добрі дідусі, побивалися б за ним, заламуючи зморшкуваті рученята.
— Убити? — вразився Сем. — За віщо?
— Якщо я тобі скажу, то вони й тебе уб’ють. — Марвин вишкірився зловісною посмішкою; між зубів у нього стікав червоний сік кислолисту. — Як гадаєш, хто закатрупив останніх драконів? Зацні й хоробрі драконоборці з мечами? — Архімаестер сплюнув. — У світі, який будує Цитадель, немає місця для чаклунства, пророцтв, скляних свічок… не кажучи вже про драконів. Запитай себе, чому Аемонові Таргарієну дозволили змарнувати життя на Стіні, хоча за правом його б мали піднести до архімаестра. З-за крові та родоводу — ось чому. Вони не могли йому довіряти. І я теж не можу.
— Що ви зробите? — запитав Алерас-Сфінкс.
— Завіюся аж до Невільницької затоки замість Аемона. Корабель-лебідь, що привіз нам Смертяного, саме згодиться. Не маю сумніву, що й сірі вівці надішлють галерою свою людину. Але з добрим вітром я маю бути там першим.
Марвин знову зиркнув на Сема і насупився.
— А ти… ти лишайся тут і викуй собі ланцюга. На твоєму місці я б поквапився. Настане час, коли в тобі матимуть потребу на Стіні.
Він обернувся до блідого послушника.
— Знайди Смертяному суху келію. Він спатиме тут і поратиме круків разом із тобою.
— А-а-а-ле, — забелькотів Сем, — інші архімаестри… великий підстолій… що я їм скажу?
— Розкажи, які вони мудрі та добрі. Розкажи, що Аемон наказав тобі віддатися до їхніх рук. Розкажи, що завжди мріяв, як одного дня тобі дозволять носити ланцюга і служити заради спільного добра, що служба — то найвища честь, а покірність — найвища чеснота. Але не згадуй про драконів чи пророцтва, якщо тобі не до смаку трохи отрути в кашу на сніданок.
Марвин зірвав засмальцьовану шкіряну кирею з кілочка у стіні й ретельно зав’язав її шворки на шиї.
— А ти, Сфінксе, наглянь за ним.
— Нагляну, — пообіцяв Алерас, проте архімаестер уже зник. Знизу чувся тупіт його чобіт сходами.
— Куди це він? — зачудувався Сем.
— До пришибів. Маг із тих людей, що часу не марнують, — посміхнувся Алерас. — Мушу зізнатися, наша зустріч, Семе, не була випадковою. Маг надіслав мене забрати тебе, перш ніж ти потрапиш до Теобальда. Він знав, що ти прийдеш.
— Звідки?
Алерас кивнув на скляну свічку. Сем якусь мить роздивлявся дивне бліде полум’я, потім змигнув і відвернувся. За вікном темнішало.
— Під моєю келією в західній башті є одна вільна. Сходи звідти ведуть просто до помешкань Вальграва, — мовив блідий юнак. — Відтам відкривається чудовий краєвид з Медовухою. Якщо тобі не заважає крякання круків. Годиться?
— Та мабуть. — «Треба ж десь спати.»
— Я тобі принесу вовняних ковдр. Од кам’яних стін уночі холодком повіває, навіть тут.
— Красно дякую.
В блідому, тихому, м’якотілому юнакові було щось таке, до чого Сем відчув відразу. Але не схотів здатися нечемним, тому додав:
— Моє ім’я насправді не Смертяний. Я — Сем. Семвел Тарлі.
— А я — Баш, — відповів малий. — Чув казки про Баша-свинопаса?
Тим часом на Стіні
— Стривайте! — скаже цієї миті хтось із вас. — Зачекайте-но хвилинку! А де ж Дані з драконами? Де Тиріон? І Джона Сніговія ми майже не бачили. Невже оце і все?…
Авжеж не все. Буде ще і ще. Буде нова книжка, товща за цю.
Я не забув написати про інших героїв. Певно, що не забув — навпаки, написав про них дуже багато. Безліч сторінок, безліч розділів. І писав ще, доки мені не спало на думку, що книжка вже надто розпухла, щоб друкувати її одним романом… а я ще навіть не закінчив сюжет. І щоб розповісти усю історію, яку я хотів розповісти, мені довелося розділити одну книжку на дві.
Найпростіший спосіб такого поділу — узяти те, що я мав, роздерти навпіл і закінчити першу частину словами «Далі буде». Та що довше я думав, то далі міцнішала моя певність, що читачі краще вподобають книжку, яка розповість їм усю історію про половину героїв, ніж половину історії про всіх героїв. Саме цей спосіб я зрештою і обрав.
Тиріон, Джон, Станіс і Мелісандра, Давос Лукомор, решта персонажів, любов — або ненависть — до яких міцно увійшла у ваше життя, з’являться наступного року (це моє щире сподівання) у романі «Танок з драконами», який зосередиться на подіях неподалік Стіни і за морем — так само, як роман, що лежить перед вами, зосереджений на подіях у Король-Березі.