Наприк╕нц╕ 1662 р. Хмельницький, з╕бравшись з прихильниками до нього Запорожцями й охочекомними Козаками та волонтерами й найнявши до того 2 тис. 500 Донських Козак╕в,по╓днавшись ╕з Кримським Ханом ╕ Татарами, вирушив берегом Дн╕пра до р. Стир╕ ╕ там злучився з Польською арм╕╓ю,що була п╕д командою самого Короля Казимира.
Арм╕я Шереметева була розбита ╕ в╕ддалася з ус╕м в╕йськом на волю ворог╕в. Сам Шереметев з частиною урядник╕в ╕ з ус╕ма рядовими вояками д╕сталися голими на пай Татарам, як╕ погнали ╖х у Крим для викупу й на продаж; другу частину урядник╕в забрали Поляки.
Хмельницький, п╕дбадьорений мерзенними сво╖ми усп╕хами, на б╕ду власно╖ в╕тчизни обл╕г м╕сто Чигирин , щоб його взятии ╕ зробити сво╓ю резиденц╕╓ю. Одначе Козаки, що трималися сторонни Рос╕йсько╖, до того його не допустили.
Князь Ромадановський напав на Хмельницького б╕ля м╕ста Крилова, де його ╕ розбили. Хмельницький, будучи обр╕заний в╕д пристанища свого, С╕ч╕ Запор╕зько╖, ╕ в╕д Криму, потягнув до м. Канева, ╕ там з*╓днався з сильним корпусом Польським. Допомога Польська, що саме вчасно Хмельницькому трапилася, подвигнула його ще один раз супроти отчизни. Але рушення те╓ було вже останн╕м в його житт╕ ╕ вир╕шило його долю.
Князь Ромадановський, пересл╕дуюч╕ в╕йська Хмельницького, що в╕дступали до Канева, розбив його над Дн╕пром навпроти Канева, де багато ╖х потонуло в р╕чц╕, ╕ в т.ч. самих Донських Козак╕в перетопилося б╕льше як тисяча чолов╕к.
Хмельницький, кинувшись у човна на берез╕ Дн╕пра, врятувався ним на другий б╕к ╕ перейшов потайки в монастир Лубенський до друга свого, Архимандрита Амврос╕я Тукальського, якому колись зробив багато добра.
Доля Ю.Хмельницького химерна, дивовижна ╕ перевершу╓ вс╕ неспод╕ванки: два рази обраний був в╕н на Гетьмана ц╕лою нац╕╓ю ╕ признаний нею, що г╕дний того, але два ж таки раз и позбавлено його то╖ г╕дност╕ з ╕нтерес╕в то╖ ж нац╕╖.Наостанку ще два рази п╕днесений був на той ступ╕нь двома монархами,але жодною ╖хньою могутн╕стю затверджений ╕ утриманий на тому ступен╕ не був. ╤ так життя його не що ╕нше, як т╕льки ╕грашка фортуни зм╕нливо╖.П╕сля повторного позбавлення зр╕кся ╕ самого св╕ту ╕ в Жовтн╕ р. 1663-го посвятився у ченц╕ в тому Лубенському монастир╕, де ╕ знайшов сво╓ пристанище. Зата╖вся в╕н там вельми та╓мно в л╕сах ╕ байраках, але й тут лиха доля гнати його не вгавала. П╕д час страшних п╕сля його Гетьманування в Малорос╕╖ заколот╕в та змагань ,забрав його силомиць у монастирськ╕й пустин╕ Польськ╕й Король Ян Казимир ╕, по згод╕ та розр╕шенн╕ в╕д чернецтва Митрополитом Ки╖вським Йосипом Тукальським , проголосив Гетьманом, щоб утихомирити зворохоблений народ; одначе народ той прийнявши його за Гетьмана, вимагав з*╓днатися з парт╕╓ю, що трималася сторонни Рос╕йсько╖. ╤ коли в╕н на те╓ пристав ╕ звернувся до м╕н╕стерства Рос╕йського, то, на донос наказного Гетьмана Задн╕провського Тетер╕, п╕дхоплений був знову в Польщу ╕ враз ╕з Митрополитом Тукальським висланий в остроги та л╕си Жмудськ╕.
Нарешт╕,коли триваючи незгода й заколоти у Малорос╕╖ розпалюван╕ були через при╖зд з Москви во╓вод ╕ супротивн╕ тому парт╕╖ шукали протекц╕╖ у Порти Османсько╖, то Султан Турецький Сол╕ман 3-й зажадав од Польщ╕ Хмельницького ╕, на п╕дстав╕ статей Гадяцьких, Портою та ╕ншими державами гарантованих, проголосив його Князем Сарматським ╕ Гетьманом Козацьким ╕ з допомогою Паш╕ С╕л╕стр╕йського та Хана Кримського ув╕в його в Малорос╕ю .
Народ ╕ в╕йська тутешн╕ , прийнявши з охотою Хмельницького, як свого Гетьмана, умоляли його поновит из Царем Московським договори його батька, перебувати у злуц╕ з Рос╕╓ю.
Хмельницький, догождаючи народов╕ ╕ не жалуючи самого себе, прихилився й на т╕ його бажання, але Наказний ГетьманДорошенко ,що прагнув, як ╕ багато ╕нших, справжньго соб╕ Гетьмана ,схопивши Хмельницького, в╕ддали Ханов╕ Кримському, який заслав його до м. Белгорода, пот╕м ув*язнено в ╢дикул╕, або Семибаштовому замку, де утримано 14 рок╕в, п╕сля чого заслано на один Грецький остр╕в, де в╕н ╕ помер паламарем в Грецькому монастир╕. ╤так, коли признавати, що в людств╕ пану╓ щастя ╕ нещастя, то вони обо╓ найвищою м╕рою шарпали б╕долашного Хмельницького увесь його безталанний в╕к ╕, зробивши найб╕дн╕шим в╕д ус╕х ╕р╕в на св╕т╕, повергли с тим у безодню лих без воротя".
Известно, что после таких правителей и их предательств интересов народа и созданного Б.Хмельницким государства, Украина превратилась в руину.
Жадность, личный интерес, отсутствие патриотизма, аморальность - вот характеристика большинства украинской элиты того времени. Видимо, эти черты заложены в генах, в менталитете украинцев. Абсолютно подобное мы наблюдаем на протяжении всей истории и до сегодняшнего дня.
Н.В.Гоголь в повести "Тарас Бульба" словами Тараса Бульбы дал всему этому такую характеристику: "Знаю, подло завелось теперь на земле нашей: думают только, чтобы при них были хлебные стоги,скирды, да конные табуны их, да были бы целы в погребах запечатанные меды их. Перенимают, чёрт знает какие бусурманские обычаи, гнушаются языком своим, свой со своим не хочет говорить, свой своего продаёт, как продают бездушную тварь на торговом рынке".
Бытует такой анекдот:
Одного хохла питають: у тебе рад╕ац╕я ╓?
Хохол дума╓: скажи,що ╓, скажуть дай,- жалко; скажи, що нема, скажуть:який же ти хохол, у хохла все ╓.
Ще подумав ╕ каже: ╢. В к╕нц╕ огорода, трошки ╕ т╕льки для себе".
7.Московский период (1687- 1764).
6 мая 1686 г. был подписан "Вечный мир" между Россией и Польшей. Укрина была поделена между Россией, Польшей и Турцией.
В 1687 г. Гетманом Украины стал Иван Мазепа.
Я не буду подробно описывать его деятельности на должности Гетмана, а сошлюсь на статью профессоров, докторов исторических наук Е.Ф.Безродного, Т.Д.Бондара, доцентов, кандидатов исторических наук В.Ю.Николаенко и М.А.Рябухина. Статья называется "Зрадники в образ╕ нац╕ональних геро╖в".
"╤ван Мазепа - неперевершений авантюрист ╕ зрадник укра╖нц╕в, рос╕ян , поляк╕в, турк╕в ╕ швед╕в.
Маючи належну осв╕ту, волод╕ючи к╕лькома ╕ноземними мовами, особисту приваблив╕сть, ум╕ння при потреб╕ сподобатися, волод╕ючи красномовн╕стю, в╕н активно ╕ явно зраджував Дорошенков╕, Самойловичу, Семену Пал╕ю, Князю Василю Гал╕цину, Соф╕╖ ╕ нарешт╕ Петру 1-му.
Мазепа був великим магнатом, волод╕в землями 20 тис. залежних селян ╕ близько 100 тис. душ, сво╖х противник╕в ╕ ворог╕в ум╕в усувати чужими руками.
Так поступив в╕н з ╤скрою ╕ Кочубе╓м, як╕ пов╕домили Петра 1-го про зраду Мазепи, за що поплатилися сво╖м життям. А Мазепа ц╕лував чоботи Петра 1-го ╕ клявся у в╕рност╕. Цим далеко не вичерпувався чорний список пост╕йно╖ зради Мазепи, який рвався до необмежено╖ влади, намагаючись перетворитися в пом╕щика- кр╕посника ╕ закр╕пачити весь народ.
В╕н був одним ╕з найхитр╕ших ╕ найп╕дступн╕ших д╕яч╕в на Укра╖н╕. Служив у польського короля до 1669 р., пот╕м повернувся на Укра╖ну ╕ вступив на службу до Гетьмана Петра Дорошенка. П╕зн╕ше перейшов до Гетьмана Л╕вобережно╖ Укра╖ни ╤вана Самойловича, переконав його зробити сво╓ю дов╕реною особою. 1687 р. став наступником Самойловича ╕ протягом 21 року був Гетьманом Л╕вобережно╖ Укра╖ни.
Вся його д╕яльн╕сть була направлена на власне збагачення ╕ збагачення козацько╖ старшини, як╕й роздавав б╕льше тисяч╕ дарчих на землю.
Мазепа, в╕д╕бравши чимало земл╕ у селян, став одним з найбагатших феодал╕в ╢вропи. В╕н допомагав священнослужителям , за що т╕ п╕дтримували його ╕ вс╕ляко прославляли, тод╕ як селянство та рядове козацтво ненавид╕ли Мазепу ╕ боролись проти нього. У 1692 р.Петро ╤ваненко- Петрик - писар, який добре знав про антинародн╕ д╕╖ Мазепи, вт╕к на Запор╕зьку С╕ч ╕ став готувати козак╕в проти гетьмана Мазепи ╕ козацько╖ старшини, "яка смокче народну кров".