У цій же статті розповідається про величезну морську битву козаків з турками у 1625 р. у приусті Дунаю. Автор посилається на історика А. Бертьє-Делагарда, який, залучивши турецькі джерела, так писав про цю битву: «За відчайдушною мужністю, безмежною відвагою й очевидною загибеллю більшої частини учасників-козаків вона не має собі не лише рівних, а й подібних в усій історії морських битв, по сьогодні включно. Козаки зробили нечуване зусилля, зібрали понад 15 тисяч товаришів на 300–350 човнах, на яких сучасні герої не наважились би й Дніпро перепливти, а козаки вийшли на цих човнах у відкрите море й ударили по цілій ескадрі, яку очолював сам Капудан-паша; відчайдушно билися цілий день і, майже вирвавши перемогу в турків, загинули від стихійної сили. Подвиги невідомих героїв у цьому дивовижному бою, справжніх лицарів без страху і докору, заслуговують не лише найдетальнішого опису, а й увінчання». У першій половині XVII ст. в країнах Західної Європи були розповсюджені публікації про героїчні епізоди козацьких воєн з турками. В них розповідалося, про морські й сухопутні битви, захоплення козаками турецьких кораблів і звільнення невільників, про втечі бранців з турецької неволі в різні християнські країни і про неймовірну сміливість і винахідливість втікачів.
Усі ці козацькі успіхи, а разом з тим і посування української колонізації у степи свідчили про те, що Україна в особі козацтва створила окрему військову та політичну силу. Відтак ця сила набуває авторитету і самостійності, рівноправності щодо інших сил, що діють в цьому регіоні: Османської імперії, Кримського ханату, Речі Посполитої і Московщини. Щоправда, Московщина гідно оцінила українське козацтво вже за часів Байди-Вишневецького, запропонувавши перейти до неї на службу. У XVII ст. навіть кримчани стали розглядати козаків як можливих союзників. Так, ще до Хмельниччини маємо декілька прикладів українсько-кримських союзів.
У 1624–28 рр. за хана Мегмет-Гірея II та його брата калги Шагін-Ґірея, — козаки допомагали кримцям відстоювати їх права на самоврядування, причому разом вони завдали декілька поразок грізному яничарському війську. З цією ж метою одержати військову допомогу — звернувся до козаків хан Інайєт-Гірей, якого потім було задушено за наказом османського султана за таку непокору. За Б. Хмельницького настав час українців позиватися по допомогу Криму, і той не відмовляв у цьому козакам.
Отже, Запорожжя, з одного боку, було своєрідним щитом для Польщі, Литви, Москви проти турецько-татарських завойовників, а з іншого — місцем захисту знедолених, втікачів, переслідуваних польськими, московськими і навіть татарськими можновладцями. Запорозька Січ, природно, не могла існувати без мирних відносин із суміжними країнами. Безпосереднє ж сусідство з Кримським ханством передбачало різнопланові стосунки.
Між Запорожжям і Кримом підтримувалися постійні економічні й політичні зв’язки. Наскільки вони були своєрідними, свідчить хоча б такий приклад. На докір гетьмана Самойловича, чому дозволено татарам кочувати на запорозьких землях, кошовий Сірко іронічно пояснює, що «у них тепер недорід на траву, а якщо ми, живучи з татарами по-сусідськи, помагаємо один одному, то це розумному ніскільки не дивно»[27].
Перші відомості про торгівлю Запорожжя з Кримом Уявляються в XVI ст. Засновники укріплень у нижній течії Дніпра, захисники українських земель, запорозькі козаки стають водночас і спадкоємцями славнозвісного торгового шляху «із Варяг у Греки». Запорожжя успішно користувалося своїм вигідним становищем володаря єдиного шляху до Криму, тим більше, що саме було зацікавлене в таких життєво необхідних товарах, як хліб, сіль тощо. За свідченням М. Литвина, в XVI ст. між Києвом і Перекопом торгівлю вели каравани в 100 і більше осіб. Торгували прянощами, винами, дорогоцінним камінням. На суднах по Дніпру везли рибу, м’ясо, хутра, горілку, мед і, безумовно, сіль з таврійських лиманів. Доставляли сіль в Україну чумаки, їх легендарний образ увічнено в народних піснях. У середині XVIII ст. через руки козаків до Криму йшла щоліта величезна сума: понад 60 000 срібних карбованців. 1764 р. царський уряд заборонив виплату запорожцям у срібній монеті.
Політика Українського козацтва, яке не могло не рахуватися з впливом таких могутніх сусідів, як Польща, Москва, Туреччина, Кримське ханство, була спрямована на врівноваження сил цих держав. Постійна підтримка запорожцям з боку народних рухів, спрямованих проти покатоличення і спольщення, викликала жорстокі репресії польської влади. Українські козаки шукали у таких випадках захисту і допомоги у московського царя та кримського хана.