Богдан Хмельницький пішов далі своїх попередників у союзницьких міждержавних відносинах з Кримським ханством.
На початку 1648 р. він вирушив на переговори з ханом. Як пише козацький літописець С. Величко, Хмельницькому було особливо приємно, що «хан добре знав мову козацьку», і тому переговори велися без перекладача, а «всі нужди і інтереси Хмельницького сам хан вислуховував і сам на все відповідав»[28]. У результаті було укладено союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це мало вирішальне значення для майбутніх військових баталій проти поляків. Б. Хмельницький був, безумовно, військовим професіоналом і талановитим полководцем. Він добре знав і міг оцінити ті військові прийоми, які використовувало і польське, і татарське військо. Відомо, що під час попередніх козацько-селянських повстань бій, як правило, починала польська артилерія, яка переважно обслуговувалася німцями. Як відзначає І. Кузич-Березовський, польська артилерія в руках іноземців була ефективнішою. Вона успішно розбивала повстанський табір, а важка польська кіннота довершувала справу. До 1648 р. козацьке військо майже ніколи не атакувало військо Речі Посполитої, а переважно оборонялось. А тому кожний бій вигравали поляки і меншими силами.
Отже, треба було виробити нову стратегію і тактику. Богдан Хмельницький першим серед козацьких полководців не лише розумом осягнув, але й на практиці застосовував нову стратегію, нові військові прийоми. Він уперше поєднав чудову козацьку піхоту, яка фактично не поступалася й грізним яничарам, з маневровою татарською кіннотою. Саме тому гетьман так домагався союзу з кримським ханом. Підтримка татар була важливою умовою успіху. Завдяки їй Б. Хмельницький зумів виграти перші битви з польськими військами й оволодіти ініціативою. Обіцянка ж татар прийти на допомогу стала могутнім каталізатором повстання.
Визвольна війна українського народу кардинально змінила зовнішньополітичні цілі Кримського ханства, Росії і Польщі. Що стосується Криму, то слід відзначити, що Іслам-Гірей, напевно, розраховував при підтримці Б. Хмельницького позбавитися васальної залежності від Отаманської Порти. Але хан водночас боявся надто ослабити Польщу. Ось чому, як вказують відомі російські дослідники, він у критичний момент не раз залишав військо Богдана Хмельницького наодинці з поляками[29].
Орієнтовно влітку 1649 р. Б. Хмельницький уклав торговий договір з турецьким султаном. Він давав козакам таку свободу плавання і торгівлі на Чорному морі, якої Росія досягла тільки через 125 років (в 1774 р.) за Кючук-Кайнарджийським трактатом. Султан дозволяв козакам вільне плавання по всіх морях і ріках для торгівлі та обміну товарами. Представник («резидент») України отримав право перебувати в Константинополі. Запорожжя і Крим повинні були допомагати один одному очистити Чорне море від розбою. Султан зобов’язувався не залучати на службу козацькі галери. Договір свідчить про прагнення України стати морською державою, розширити свій вплив на Чорному морі, мати надійний військовий флот.
Союз козаків і кримських татар у визвольній війні українського народу в 1648–1657 рр. був вирішальним. Перші дуже високо цінували допомогу татар. На цьому наголошував і сам Хмельницький, і вже цитований нами козацький літописець Самійло Величко. На жаль, цю безсумнівну історичну істину в пізніші часи замовчували або ігнорували як російські, так і більшість українських істориків.
Хмельницький послідовно проводив миролюбну політику щодо Криму. В його статтях про відносини між Україною і Москвою при переході під опіку останньої, а також у Жердівських статтях Юрія Хмельницького знаходимо велику зацікавленість і турботу про збереження добрих відносин з Кримським ханством.
РОЗДІЛ III
Україна і Крим в період наступу російської імперії
Після смерті великого гетьмана Богдана Хмельницького цар і бояри почали активне зміцнення своїх позицій в Україні, розгорнули наступ на суверенітет козацької держави. Усе це робилося під виглядом «опіки» над козаками та Україною. Але і в цей період лінії Хмельницького щодо Кримського ханату дотримувалися інші гетьмани. Фактично всі гетьмани розглядали турецький сюзеренітет як один з можливих варіантів. Наприклад, Іван Виговський, приймаючи підданство польського короля, домагався права «бути в дружбі з ханом кримським», що і було зафіксовано статтею 17-ю Галицького договору 1658 р. А стаття 14-а проголошувала, що «уряд повинен намагатися відкрити Дніпром шлях до Чорного моря»[30]. Про це ж турбувався і гетьман Самойлович, який домігся забезпечення за Бахчисарайським мирним договором 1681 р. права запорожців ловити рибу в південних лиманах і користуватися соляними озерами.