Канцлер висловив компетентну думку, бо добре знав стан справ в Україні. Нащадок козацької старшини, родом з Глухова, він у 1767 р. був призначений членом Малоросійського Генерального Суду. Про свою подальшу кар’єру князь Безбородько писав так: «По объявлению же войны Турцией, в начале 1769 года, по собственному моему желанию, отправлен в поход (йдеться про російсько-турецьку війну 1769–1774 рр. — В. Ч.), где командуя сперва Малороссийским Нежинским полком, а потом, имея под начальством моим Лубенський, Миргородский и Компанейский полки, находился в походе против неприятеля: на Буге и между Буга и Днестра. По назначении графа Румянцева к предводительству первою армиею переведен туда, и будучи при нем неотлучно»[43].
О. Безбородько з 1774 р. став особистим секретарем Катерини II, а згодом канцлером Російської імперії. Ми детально зупинилися на цьому, щоб підкреслити, наскільки компетентною була думка канцлера О. Безбородька про кількісний склад української армії, і в такий спосіб краще відтворити важливу сторінку історії України, яка раніше замовчувалася. Насамперед йдеться про ту роль, яку відіграла українська армія в російсько-турецькій війні 1787–1791 рр. Про це свідчить, зокрема, ще один документ того часу — «Записка» графів Остермана і Безбородька про умови укладення миру з Туреччиною та про політику Росії щодо європейських держав, що була прочитана в державній Раді 16 грудня 1788 р. «Желательно было бы, викладають свою позицію обидва поважні члени Ради, чтоб Очаков прежде открытия негоциации (дипломатичних переговорів — В. Ч.) достался в наши руки; ибо мы тогда могли бы настоять всемерно, дабы уступки сея крепости с ея уездом и положением границ по реку Днестр выговорены были в замену убытков наших и в цену возвращения части Молдавии, армиею Украинской занятой... В четвертых, принять во внимание настоящее армии Украинской (підкреслено мною. — В. Ч.) дабы оная в случае особенного мира императорского, при обращении со стороны визиря всей его армии не была притеснена»[44]. Коментарі, як кажуть, зайві.
Ще на одну невідому сторінку цієї війни слід, на нашу думку, звернути увагу. Йдеться про чорноморське козацьке військо. Справа в тому, що, незважаючи на зруйнування Запорозької Січі, не вмерло українське козацтво. Серед тих лицарів козацьких, хто вирішив відродити славу запорожців, були Сидір Білий, Антін Головатий, Захар Чепіга та інші. Вони почали збирати козаків на царську службу і, направивши «чолобитні» Катерині II, отримали «всемилостивіший» дозвіл на формування «Війська вірних козаків». В урочищі Васильків, біля Дністровського лиману, було поставлено кіш і створено військово-морську базу. В 1784 р. на цій Січі вже налічувалося 12 тис. козаків. Усе військо було поділене на піші й кінні полки під командуванням Чепіги та морське формування кількістю до 3000 козаків, зведених у Козацьку Чорноморську флотилію під командуванням А. Головатого. Кошовим війська був поставлений С. Білий. Імператорським указом воно дістало офіційну назву «Військо вірних козаків», «Білу запорозьку корогву», білий військово-морський прапор із зображенням трищоглового корабля, клейноди та печатку[45].
У складі козацької флотилії були традиційні «чайки», трищоглові дводечні (двопалубні) кораблі з командою не менше 250 осіб і 5–10 старшинами. Корабель мав 20 гармат. Козаки разом з флотилією де Рібаса були під Ізмаїлом, Гаджибеєм (майбутньою Одесою), Акерманом, допомагали Суворову при десанті на Кінбурн. Та найважче козакам-морякам було під Очаковом, де розгорнулися бої під командуванням Г. Потьомкіна. До речі, останній у листах до імператриці високо оцінив внесок козацького флоту і морської піхоти у перемогу. Саме козаки на чолі з Головатим вирішили основне завдання щодо взяття фортеці, ключі від якої передали Потьомкіну. За ці подвиги «адмірал» Головатий був нагороджений хрестом «Святий Георгій» IV ступеня. Сам же Потьомкін милостиво одержав від Катерини II титул «Великий гетьман козацких войск».
Багато козаків полягло у цій війні. В одному з боїв загинув і славний кошовий Сидір Білий. Після цього кошовим став Захар Чепіга. Відважно воювали запорожці, та найбільша слава розходилася про флотилію і морську піхоту Головатого. Славу цю донесли до нас народні пісні.
Падіння Ізмаїла знаменувало кінець війни. За Яським мирним договором 1791 р. Туреччина підтвердила умови Кючук-Кайнарджийського договору, а також визнала приєднання Криму до Росії.