Як свідчать письмові й археологічні джерела, слов’яни проживали на Кримському півострові ще у VIII ст. З утворенням на рубежі VIII–IX століть, внаслідок об’єднання східнослов’янських племен, держави посилюється проникнення слов’яно-русів у Північне Причорномор’я. Наші пращури були добре відомі у той час, як хоробрі воїни, мореплавці, ходили походами і до Візантії, і на Каспій[5]. У широковідомому історичному документі періоду Київської Русі «Повісті минулих літ» так описується похід київського князя Олега на Царгород (Константинополь): «Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря в Києві. Він узяв із собою велику кількість варягів і слов’ян, і чудь, і кривичів, і полян, і северян, і в’ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, які є перекладачами. Всі ці племена греки називають «Велика Скіфія». З усіма ними пішов Олег на конях і на кораблях. Число кораблів було 2000, і прийшов він до Царгорода». Місто було обложене і з суші, і з моря. Візантійці вирішили відкупитись і дали, як вказує літописець, дань «на 2000 кораблів по 12 гривен на людину, а в кораблі по 40 мужів»[6]. Отримавши викуп, Олег завершив справу миром.
Переможні походи київських князів на Візантію у 907, 911, 944 рр. зміцнили міжнародний авторитет Київської Русі. За договором 907 р., який був найбільш вдалим і вигідним для Київської Русі, Візантія зобов’язалася платити данину і погодилася на безмитну торгівлю руських купців на своїй території. Літописець із задоволенням відзначає: «Царі ж Лев і Олександр уклали мир з Олегом, зобов’язавшись давати данину, і, давши клятву, самі царі цілували хрест, а Олега водили до клятви. І мужі його зброєю і своїм богом Перуном і тваринячим богом Волосом, і підтвердили мир»[7]. 944 р. між Київською державою і Візантією було укладено нову угоду про мир. Незважаючи на невдалий похід князя Ігоря того ж року, угода не лише визнавала присутність русичів на Чорному морі, а й наділяла їх правом захищати інтереси Візантії в Криму і не пускати туди болгар. З документу також видно, що Русь мала уже в Криму підвладні їй землі.
З цього часу зміцнюється вплив Київської Русі в Тавріці (Тавріка — давня грецька назва Кримського півострова). Подальші події, особливо завоювання Володимиром Корсуня (Херсонеса) у 988 р.[8], прийняття християнства і шлюб князя з візантійською царівною поставили Київську Русь в один ряд з могутніми державами. В цей же час, тобто у 988 р., за версією Л. Н. Гумильова київським князем Володимиром була підкорена Тмутаракань і утворене Тмутараканське князівство. З цього часу Тмутаракань — центр однойменного князівства, перетворюється в руське місто — центр політичного, економічного та культурного життя в Причорномор’ї та Криму, резиденцією князя Мстислава Володимировича. Під час вступу на княжіння Мстиславу було не повних шість років.[9] Але князь в ту епоху — це тільки представник, а справжні правителі призначались Великим Київським князем. Пізніше, уже в зрілому віці Мстислав увійшов в історію у зв’язку з перемогою над Касожським (Черкеським) князем Ридаде[10] у їх знаменитому поєдинку. Про це поетично оспівується в «Слові о полку Ігоревім». В період розквіту, тобто в X–XII ст., наша давньоруська держава охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя.
Що ж до Кримського півострова, то і в XI ст. Київська Русь мала значний вплив у Західному Криму. В 1073 р. київський князь Святослав Ярославич послав своє військо до Корсуня, що свідчить про ослаблення тут влади Візантії. Східна частина півострова в цей час входила до складу давньоруського Тмутороканського князівства, розташованого в гирлі Кубані, на Таманському півострові. До князівства входили також Боспор (Корчев) та інші міста Таврівки. Археологам, історикам добре відомий Тмутороканський камінь (таку назву дістала мармурова плита) з написом від 1068 р. Вирізьблений на ній давньоруський текст повідомляє, що князь Гліб Святославович міряв відстань по льоду «від Тмутаракані до Корчева» (Керчі).
Нашестя половців значно ослабило руський вплив у Причорномор’ї на певний час. Після 1094 р. в історичних хроніках більше не згадується про Тмутороканське князівство. Але в цей час відзначається активна торгівля купців з Київської Русі.
5
Див.: Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів. / За заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. — Київ — Чернівці: Книги — XXI. — 2008. — с. 54–57.
10