У 1454 р., одразу після здобуття Царгорода, султан Мегмет Завойовник посилає свій флот у Чорне море й ставить у васальне підданство, на становищі данників, тамтешніх правителів, таких як воєвода Молдавії, а разом з ним і Генуезькі колонії [...]. Своєю дипломатією Завойовникові вдалося [...] поставити на кримському троні проосманського хана, У 1475 р., заручившись підтримкою у Криму, Завойовник негайно споряджає потужній флот для підкорення Генуезьких колоній у Криму. Далі [...] він постановляє на кримському троні Менглі Ґірея, якого було захоплено у Кафі під час її зайняття Османами. Менші Гірей визнавав Завойовника своїм сюзереном і погодився бути в нього на становищі "тікме" — призначеного. Так разом з утворенням османської провінції на південному узбережжі півострова з центром у Кафі, де перебував османський санджак-беґ, Кримський ханат перетворився на васальну державу у складі Османської імперії. Ця нова ситуація створювала нові умови для боротьби за панування над Східною Європою. Встановлення османської присутності мало такі вирішальні наслідки для балансу сил в краї:
— по-перше, кримсько-московська вісь здобула перевагу у боротьбі проти литовсько-золотоординської коаліції, що кінець кінцем сприяло остаточному занепаду Золотої Орди та посиленню Московської держави;
— по-друге, це гарантувало існування Кримському ханатові, спочатку перед лицем нападів великих ханів Золотої Орди у 1476–1502, а потім і Росії аж до 1774 р.;
по-третє, Крим став невіддільною економічною, політичною та культурною частиною Османської імперії;
— по четверте османсько-польське суперництво за Молдавію та Україну призвело до повстання козацтва, а згодом і утворення Української Козацької держави [...].
Іналджик Г. Боротьба за Східно-європейську імперію. 1400–1700 рр.
Кримський ханат, Османи та піднесення Російської імперії //
Україна в Центрально-Східній Європі:
(з найдавніших часів до XVIII cm.) /
HAH України. Інститутт історії. — К.:
Інститут історії. — 2002. — вип. 2. — с. 119–121.
[...] Захоплення степів татарами не дуже змінило етнодемографічну ситуацію в Причорномор’ї. Змінився лише панівний кочовий етнос — місце половців зайняли татари. Немає підстав вважати, що українське населення цілком зникає. Воно, мабуть, далі зберігається над річками, хоча поступово тюркізується та ісламізується. Візантійські джерела згадують, що в кінці XIII ст. руси входили до складу військових дружин татарських феодалів [...]; про загони русів на золотоординській службі в першій половині XIV ст. згадує арабський історик ал-Умарі; хан Тохтамиш, збираючи війська проти Тімура, набирав також русів [...]. У часах золотої Орди зберігалося також українське населення південно-східного Поділля та Причорномор’я (згідно з «Хронікою венеціанців» Мартіна де Канале). Саме з золотоординських часів, з 1352–1354 рр., походить перша згадка про Брацлав (у італійській хроніці Маттео Віллані) — місто зберігало свою слов’янську назву.
Після битви над Синьою Водою (близько 1362 р.) було ліквідовано золотоординське панування на Поділлі, а пізніше в нижній частині межиріччя Дніпра — Дністра. Ця територія увійшла до складу Київського князівства [...], васального по відношенню до Литовського великого князівства. Причорноморськими київськими форпостами над Чорним морем були Семенів Ріг над Дніпрово-Бузьким лиманом (назва від Семена Олельковича, київського князя 1455–1470 рр.) та Чорногород над Дністровим лиманом. Там були не лише військові гарнізони, але й звичайні поселення, бо "Семенові люди" не раз згадуються в татарських документах кінця XV — початку XVI ст.