Чергового удару українським поселенням завдала турецька інвазія 1475–1483 рр., коли територія долішнього межиріччя Дніпро — Дунай опинилася під турецьким та, посередньо, кримськотатарським пануванням. Але і в цей час (кінець XV–XVI ст.) зберігалися окремі українські квартали в причорноморських містах, наприклад, в Кілії, Білгороді (Аккермані). Були й окремі поселення в степу — Боплан [...] знає місцевість Андріїв Острів на нижньому Бозі. Українська мова як мова міжнаціонального спілкування (татари, молдавани, поляки, литовці) зберігали свої позиції у цьому регіоні до XVII ст. Включно [...].
Про українців Північного Причорномор’я //
Дашкевич Я. Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе /
АН України. Ін-т. укр. археографії.
К.: Ін-т. укр. археографії, 1993. — с. 91–93.
Монголо-татарське завоювання півострова застало українське ("руське" — за тогочасною етнічною термінологією) населення в багатьох містах. Це населення згадується в тогочасних джерелах арабських, зокрема; для дещо пізніших часів — часів генуезької колонізації — також у джерелах латинською та італійською мовами. [...] У статуті Кафи 1316 р. згадується руська церква за мурами міста, при цьому підкреслюється, що вона була з стародавніх часів. Іспанський автор Петро Тафур пише в XIV ст. про те, що в Кафі мешкають такі християнські нації, як руси (їх він ставить на перше місце), мінгрели, абазги, черкеси, болгари та вірмени [...]. У 1475 р., коли турки здобули Кафу, серед пограбованих і частково проданих у рабство мешканців джерело — так званий тосканський анонім — згадує волохів, поляків, русів, грузинів і черкесів. Подібних згадок у письмових джерелах XIII, XIV і XV ст. є більше двадцяти [...]. Вони свідчать, що майже в кожному більшому міському центрі Криму мешкали українці, мали свої церкви.
Татарські напади на міста Криму до генуезької та генуезької епох (отже ,з другої половини XIII ст. до 1475 р.) завдавали великих втрат також українським міським колоніям. Однак навіть турецьке панування, що [...] почалося погромами міського населення, в принципі протягом майже двох сторіч не порушило прав українських кварталів міст. У Кафі, наприклад, невеликі дільниці (магаля) з своєю церквою (бо таким був під час турецького панування принцип поділу міст на національні квартали) зберігалися у XVI — першій половині XVII ст. У 1545 р. тут було — в українській дільниці — 27 дворів, у 1638 р. — 12 [...]. Десь у 40-х рр. XVII ст., як здається, вільних українців Кафи (треба думати, що це були купці й ремісники) спіткала катастрофа мабуть, їх силою ісламізували і тюркізували [...]. Крім цих кількісно невеликих українських колоній у торговельних центрах, що складалися з людей цілком вільних, до Криму, починаючи з другої половини XIV ст., а особливо з кінця XV ст., коли Кримське ханство стає васалом турецького султана, напливає чимраз більше і більше українських бранців-невільників [...]. Треба думати, що не менше половини цих людей [...] осідало на півострові [...]. Рабство тривало різний час — бувало, що й досмертно, але є відомості, що в певний період тривало лише б років, пізніше невільників відпускали на волю, але без права покидати країну.
Велика кількість невільників-українців спричинила значні зміни в Криму в антропологічному, демографічному, а навіть культурно-релігійному відношеннях. Перевага українських жінок в гаремах та їх існування у ролі наложниць довели до виникнення великого прошарку мішаного населення, так званих тумів [...]. Такий процес довів до антропологічних змін, помітних ще донедавна [...].
Українці в Криму (XV — початок XX ст.) //
Дашкевич Я. Україна вчора і нині. — с. 101–110
Б’ють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всеї Великої і Малої Росії самодержавцеві і многих держав государеві й володареві піддані його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Запорозького війська і весь мир християнський російський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланники їх, а вони його царському величеству служитимуть во-віки в усім що їм государ повелить.