І з ласки нашої підданим нашим: Богданові Хмельницькому і всьому війську Запорозькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привилеям і по всім вище писаним статтям. Служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексієвичеві і наслідннкам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі во віки.
А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького гетьмана і всього війська Запорозького били чолом про инші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу Трубецкому, Василеві Василевичу Бутурлину, Петрові Петровичу Головину і думному дяку Алмазові Іванову, — ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями, і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.
І хочемо ми Його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорозьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванню — нехай вони будуть певні нашої государської милости.
Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаттю в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7163 г., місяця марта 27 дня. З божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всеї Великої і Малої Росії самодержець.
Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися піл нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряді судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то було давніше за королів польських, і суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині — Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привілеях, як були їм надані права, привилеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і гродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини, Малої Росії, — шляхта — жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так і у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними.
Текст подано за: Грушевський М. С. Історія України-Руси. —
К., 1931. — Т. ІХ — ч. 2 — с. 814–825.
Грудень 1654 р.
1654, грудня 1, Бахчисарай.
Пане Хмельницький, гетьмане з Військом Запорозьким!
Вислухавши ваших посланців і, не затримавши їх, якнайшвидше відправляємо. Якщо ви хочете бути з нами, вчините; якщо ви відлучитеся від Москви, то будете нам приятелями, як славної пам’яті Іслам-Гірей хан, брат мій старший, був у приязні добрій з вами, так теж і мене будете мати за приятеля. Якщо ж ви боїтеся поляків, що вам будуть чинити кривди, [то] я на тому [стою], що вам не вчинять жодної кривди. Щоб то за приязнь була між нами, коли б вам яка кривда була від ляхів. І взагалі ми обіцяємо, що жодної кривди не будете мати від них. Якщо ви теж відлучитеся від Москви, то будемо в ліпшій приязні, ніж перед тим [була]. Решту доповість усно наш посланець.