Чи це справді питання життя і смерті, каже сучасний атеїст, а іноді і віруючий, поминати Духа Святого, в одному випадку, як «исходящего от Отца и от Сына» (того, хто виходить «від Отця і від Сина»), а в іншому — як «от Отца исходящего, со Отцем и Сыном спокланяема» (того, хто «виходить від Отця, з Отцем і Сином спокланяєма»)? Може, мовляв, справа просто в перекладі? Скажімо, греки розуміють це місце Символу віри як «через Сина». Або суперечка про те, хреститися двома чи трьома пальцями, яка розділила і виснажила Росію. Або питання про визнання «верховенства» Папи Римського.
Тут давно вже не залишилося ніякої політики, це лише формула поваги до авторитету Папи. Чи варті ці скромні розходження такої довгої ворожнечі мільйонів людей, багатовікового поділу народу, не тільки нашого?
Я теж думав приблизно так, поки мені не пояснили, чому ці «дріб’язки» ставали питаннями, без перебільшення, життя і смерті, особливо — життя після смерті, порятунку в Христі. Це найважливіше уточнення треба, виявляється, зробити, якщо ми хочемо правильно зрозуміти наших предків і не занадто задирати носи. Коли людей раптом стали примушувати хреститися трьома пальцями, вони так люто пручалися не просто тому, що були прихильниками старовини як такої. Справа втім, що трьохперстне знамення, на їх думку, не могло захистити від біса, а як жити, якщо ти не можеш бути захищений від нього? У цьому і причина ворожнечі між людьми одного й того ж православного обряду, які дещо по-різному вимовляють Символ віри. Для християнина головне в цьому житті — врятуватися для життя вічного. А як врятуєшся, якщо тебе змушують вимовляти молитву, що не подіє, не дійде до Адресата, а не подіє молитва, не дійде в тому випадку, якщо ти зміниш у ній хоча б одне слово, одну літеру — будеш, наприклад, говорити не «Ісус», а «Іісус»!
Пам’ятаю, сам я вперше довідався про існування цієї проблеми не з живого життя, а з «Истории моего современника» улюбленого мною Короленка. Я читав її в десятому класі. Короленко згадує, що на Волині, де пройшло його дитинство (у Житомирі і Рівному) і де його батько обіймав посаду повітового судді, було «три веры (не считая евреев): католическая, православная и между ними — униатская, наиболее бедная и утесненная. Поляки в своє время считали ее верой низшей: резали униатов набегавшие казаки и гайдамаки, потом их стали теснить и преследовать русские... Таким образом религия, явившаяся результатом малодушного компромисса [це точка зору Короленка. — Л. К.], пустив корни в сердцах нескольких поколений, стала гонимой и потребовала от своих последователей преданности и самоотвержения. Я вспоминаю одного из этих униатских священииков, высокого старика с огромной седой бородой, с дрожащею головой и большим священническим жезлом в руках. Он очень низко кланялся отцу, прикасаясь рукой к полу, и жаловался на что-то, причем длинная седая борода его тряслась, а по старческому лицу бежали крупные слезы. Он говорил что-то мне непонятное, о Боге, которого не хочет продать, и о вере предков. Мой отец с видимым уважением подымал старика, когда он пытался земно поклониться, и обещал сделать все, что возможно. По уходе старика отец долго задумчиво ходил по комнатам, а затем, остановившись, произнес сентенцию:
— Есть одна правая вера... Но никто не может знать, которая именно. Надо держаться веры отцов, хотя бы пришлось терпеть за это».
Пройшло ще років двадцять, перш ніж мені довелося переконатися, що прочитане в юності не є надбанням однієї лише сивої старовини. І ще через двадцять — брати участь у подоланні спадщини ворожнечі, намагаючись не забувати, що в релігійних справах все так важко, гостро саме тому, що це справи віри, справи порятунку.
Якби я не був громадянином України і президентом і якби церковне життя в незалежній Україні іноді не супроводжувалася бійками на папертях і сутичками з міліцією, якби все це з самого початку обмежувалося тільки суперечками, нехай і палкими, нехай і лайками, але не рукоприкладством і вандалізмом, я сказав би, напевно, тільки те про нього, що це життя виключно цікаве. Ну, і якби я завжди тримав у голові, що на світі немає нічого більш старого і жорстокого, ніж розбрат на церковно-релігійному грунті, якби в пам’яті завжди були всі хрестові походи, релігійні війни, «полювання на відьом» і інші «веселі» сторінки з історії людства...