Не тільки як фаворит Катерини ввійшов в історію граф Завадовський, він став пізніше міністром освіти, заснував університети в Харкові, Казані і Дерпті, показав себе справжнім просвітителем, відкрив сотні шкіл і училищ, Головний педагогічний інститут.
Абсолютно виняткова роль канцлера Безбородька. Багато років він був єдиним доповідачем цариці з питань внутрішньої і зовнішньої політики, від її імені підписав близько 10 тисяч державних актів. Він укладач усіх маніфестів Катерини за період свого канцлерства й автор 400 указів Сенату, він відав усіма дипломатичними справами. За його участі укладено кілька мирних договорів і договір про визнання Туреччиною приєднання до Росії Таврії і Криму. Він був також істориком — зокрема, написав «Краткую летопись Малыя России».
А хіба був паркетним шаркуном генерал-фельдмаршал, герой російсько-турецьких воєн граф Іудович? Та й з Разумовськими не все так однозначно. Кирило Разумовський, можливо, був поганим президентом Академії наук, але він дещо зробив для своєї батьківщини, гетьманом якої був протягом 14 років. Він почав своє гетьманство із скасування митниць на малоросійських кордонах, і його епоху історики звуть «золотою осінню Гетьманщини».
32
А коли раптом починали енергійно впроваджувати щось за командою зверху, досвідчені люди чекали біди. Пам’ятаю, ще в дніпропетровські часи чув нарікання, що колгоспам і радгоспам наказують в обов’язковому порядку закуповувати білкові корми, зроблені за передовою, прямо-таки «революційною» технологією на спеціально побудованих, найбільших у світі заводах. Усім гарні були корми, кращих (за хімічним складом) не існувало в світі, одна невдача — несвідома худоба відмовлялася їх їсти.
33
До моменту розпаду Радянського Союзу Російська Федерація (взята окремо) забезпечувала 12% світового виробництва нафти, 13% — рідкісних і кольорових металів, 16% — калійних солей, 28% — природного газу, 55% апатитів і т. д.; російський експорт на 80% складався з продукції видобувних галузей або первинно перероблених корисних копалин. Про стан внутрішнього ринку говорять такі факти: вивозилося 90% виробленого алюмінію, 80% міді, 72% мінеральних добрив, 43% сирої нафти. Як кажуть, все на продаж, все за валюту.
34
Україна випускала у 1980-і роки від 17% до 20% усієї промислової продукції СРСР і від 21 до 25% сільськогосподарської. При цьому частка її населення в населенні СРСР дорівнювала в 1991 році приблизно 18%. У 1990 — 1991 роках на Україну, чиє населення складало ледь менше одного відсотка населення світу, припадало: 4% світового видобутку кам’яного вугілля, 10% — залізної руди, 24,5% — марганцевих руд, 8,4% — ртуті, 4,1% — каоліну, 14,8% — природної сірки, 5% — кам’яної солі, 9% — торфу, 9,5% — світового виробництва цукру, 20% — виплавки чавуну, 7% — сталі, 2,3% — виробництва електроенергії. Усі 80-і роки УРСР по багатьох позиціях фактично дотувала менш розвинені союзні республіки. Правда, якби розрахунки в СРСР відбувалися за світовими цінами, виявилося б, що РРФСР дуже серйозно дотує Україну постачаннями нафти і газу. У цьому випадку баланс у міжреспубліканському обміні виходив би не на користь України, що робило її дотаційною республікою. Але за світовими цінами в СРСР ніхто нічого не рахував, і наше донорство під сумнів не ставилося.
35
Можна навести відповідні оцінки Центрального розвідувального управління СПІА. Вони не добуті нашими «бійцями невидимого фронту» — ЦРУ має свій інтернетівський сайт, і в ньому розміщає масу цікавого, зокрема, «Книгу фактів ЦРУ». Відповідно до оцінок цієї «Книги», ВВП України складав у 2000 році 189,4 млрд доларів або 3850 доларів на душу населення, Росії — відповідно 1120 млрд і 7700 доларів. Далі — дані про ВВП географічно близьких до України країн у перерахуванні на душу населення в доларах: Угорщина — 11 200, Словаччина — 10 200, Польща — 8500, Білорусія — 7500, Литва — 7300, Туреччина — 6800, Болгарія — 6200, Румунія — 5900, Молдавія — 2500. Зменшення величин навколо України йде більш-менш за годинниковою стрілкою.
36
Іудаїзм і єврейство здаються невіддільними одне від одного, як КПРС і ради, але виключно за звичкою. В етнічному відношенні Хазарський каганат був зв’язаний з євреями Близького Сходу і середземноморської діаспори приблизно так, як держава Володимира — із греками Візантії, що дали йому «грецьку віру». У питаннях сповідання в євреїв і хазар також були відмінності. Хазари визнавали виключно Тору, ігноруючи більш пізню єврейську традицію.
37
Був у цьому і мінус. У католицьких землях духівництво повинне було знати латинь, у зв’язку з чим виник особливий тип церковної вченості. Через церковну латинь почалося поступове, продовжене на століття, прилучення до інтелектуальної спадщини Стародавнього Риму, відродилися «сім вільних мистецтв», виникли університети, з’явилися науки.
Може здатися, що перед нами типовий у світовій історії випадок, коли якась первісна перевага з плином подій обертається вадою. Хто, однак, перед лицем Божого промислу візьме на себе сміливість судити — що вада, а що благо? Світова історія не скінчилася, як би не запевняв нас у протилежному багатомудрий професор Фукуяма.
38
Серед нащадків Ярослава ми бачимо видатних князів Галичини Ярослава Осмомисла (тобто Восьмирозумного, якщо тільки це не описка в літопису — деякі історики впевнені, що так воно і є), Мстислава Удалого, Романа Великого, Данила Галицького. Прямими нащадками Ярослава були також князі Юрій Долгорукий (правнук), Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо, Олександр Нєвський, Іван Калита, Дмитро Донськой, московські царі Іван III, Василь III, Іван Грозний.
39
У Московській Русі того часу практично не було людей, що одержали освіту за кордоном, а за рубіж їздили тільки дипломати, духовні особи і купці — що сильно нагадує Радянський Союз.
40
У «Летописи Самовидца» ми читаємо: «...костели палили, обвалювали, ксіонзов забияли, двори зась і замки шляхецкіе і двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жодного цілого. Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил і того грабления тих добр не чинші».
41
Усно ж Хмельницький додав послам: «Ятепер єдиновладець і самодержець руський. Весь чорний люд поможе мені. Не піду війною за кордон; не здійму шаблі на турків і татар; доволі з мене України, Поділля, Волині; годі й нашого руського князівства по Холм, Львів, Галич. Не залишиться жодного князя, ні шляхтиченка на Україні; а хто із вас хоче з нами хліб їсти, той мусить війську запорозькому бути у послуху».
42
Сучасним людям важко пам’ятати і, можливо, ще важче зрозуміти, що це було зіткнення не просто двох слов’янських народів, поляків і українців, а ворожнеча двох вір, кожна з яких вважала себе єдино правильною: католицької і православної. Віротерпимість обидві сторони вважали гріхом, православних католики гнівно називали розкольниками (це і значить «схизматики»).
43
Орест Субтельний пише: «Можливо, Хмельницький, багато хто з його полковників і реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, але й у думках не мали повного скасування кріпосного права. Для козацької еліти, не виключаючи і гетьмана, будь-яке зазіхання на інститут кріпосного права означало б підрив системи, у якій вони самі посідали вигідне і почесне місце».