Выбрать главу

Може виникнути запитання: на якій підставі автор робить такий сміливий висновок про присутність князя Лева 1266 року на інавгурації хана Менгу-Тимура?

Про те свідчать два пізніші записи у Літописі Руському. Послухаємо їх:

«У рік 6782 (1274)… Після цього ж Тройден, забувши приязнь Львову [і] пославши городнян, звелів узяти Дорогичин… І виступивши вночі, взяли вони тоді його (Дорогичин), на самий Великдень, і перебили їх [городян] усіх од малого і до великого.

Коли ж почув се Лев, то опечалився він сим вельми. І став він промишляти [про помсту], і послав у татари [послів] до великого цесаря Менгу-Тімура, просячи собі підмоги у нього проти Литви. Менгу-Тімур дав, отож, йому військо, і Ягурчина з ними, воєводу…» [18, с. 428].

А ось другий запис:

«У рік 6788 (1280)… Після цього ж Лев захотів частини в землі Лядській — города на Вкраїні. Він поїхав до [хана татарського] Ногая, окаянного, проклятого, підмоги собі просячи в нього на Ляхів, і він дав йому поміч — окаянного Кончака, і Козія, і Кубатана» [18, с. 432].

Які висновки маємо право зробити, спираючись виключно на тодішні етикет, правила, закони та записи літопису?

Якщо князь Лев Данилович першим разом звернувся просто до царя (хана) Золотої Орди Менгу-Тимура, оминувши сусіднього улусного хана Ногая, то це свідчить, як мінімум, про такі факти:

Перше. Великий Галицько-Волинський князь Лев не вважав себе підлеглим чи данцем[2] хана Менгу-Тимура і Золотої Орди, а отже, звернувся не до хана улусу Ногая, а напрямки — до царя. Між іншим, його посли до царя Менгу-Тимура обов’язково мусили проїхати землі (володіння) улусного хана Ногая.

Друге. Коли Великий князь Лев, порушуючи державний етикет Золотої Орди, звертався напрямки до хана, та ще й не сам, а через послів, то це, як мінімум, означає, що він уже був у ставці царя, особисто знайомий з ханом Менгу-Тимуром та, за ієрархією Золотої Орди, перебував вище улусного хана Ногая.

Трете. Друга цитата про звернення Великого князя Лева до улусного хана Ногая аж ніяк не свідчить про зниження статусу українського князя.

З часів останніх років життя хана Менгу-Тимура і до вбивства хана Ногая у 1300 році руським (українським) князем (воїном), останній (Ногай) перебрав до своїх рук майже всі важелі влади Золотої Орди. Але, як пам’ятаємо, до кінця вісімдесятих років майже весь приріст земель свого улусу той здійснював за рахунок Причорномор’я. Тобто хан Ногай, практично, не чинив тиск на володіння Великого Галицько-Волинського князя. А свою ставку тримав на Дунаї, в сучасному румунському місті Ісакчі. Що зайвий раз свідчить про високий статус Великого князя Лева як у себе в державі, так і в Золотій Орді.

Не забуваймо: удільне Київське князівство у 1252–1301 роках, до смерті князя Лева Даниловича, за свідченням історика М.Ф. Берлінського та офіційної російської історії XVIII — першої половини XIX століття, належало до володінь Галицько-Волинського князя Лева Даниловича. Раніше наводилася цитата цього науковця із праці «Історія міста Києва».

У жодному достовірному історичному джерелі немає згадки про прийняття Великим Галицько-Волинським князем Левом титулу короля і королівської корони чи то з рук представника католицького Риму, чи то з рук представника православного Константинополя, котрий відродив Візантійську (Східно-Римську) імперію. Хоча, слід зазначити, що «в исторической литературе встречаются его портреты (князя Лева. — В.Б.), где он изображён с королевской короной» [169, с. 49].

Та думаю, що ті «изображения с королевской короной» є звичайними московськими «доважками брехні». Людина, яка особисто вигнала католицьких священиків із Києва, не могла бути пошанована гнаною церквою.

Є ще одне повідомлення у Літописі Руському, у його Волинській частині, де говориться ось таке:

«У рік 6776 (1268)… Після цього ж Войшелк дав княжіння своє зятю своєму Шварнові, а сам ізнову захотів прийняти монаший чин,.. пішов до [города] Угровська в монастир Святого Даниїла [Стовпника]. І взяв він на себе чернече одіяння, і став жити в монастирі…

А в той час прислав Лев [посла] до Василька, так кажучи: «Хотів би я зустрітися з тобою, [і] аби тута і Войшелк був». Василько тоді страсної неділі послав [посла] по Войшелка, так кажучи: «Прислав до мене Лев, аби ми зустрілися. А ти не бійся нічого», — бо Войшелк боявся Льва і не хотів їхати. Але поїхав він за Васильковою порукою, і приїхав на святій неділі у Володимир, і став у монастирі святого Михайла великого.

вернуться

2

Тут: людина, котра сплачує данину.