І наостанок кілька слів про відносини Великого Галицько-Волинського князівства із сусідами.
Польське королівство. Отримуючи дозвіл католицького Риму на воєнні дії проти держави Данила Галицького, Василька Романовича та Лева Даниловича, польські князі поводили себе переважно агресивно проти Великого Галицько-Волинського князівства. 1257 року, не отримавши обіцяної допомоги від Папи Римського у протистоянні з Золотою Ордою, Данило Галицький із Галичини, Василько із Волині, а Лев із Києва та Київщини повиганяли усіх католицьких священиків та позакривали усі католицькі костели.
Історик М.Ф. Берлінський (1764–1848) писав з цього приводу: «(Папа Римський. — В.Б.)… старался даже возбудить против него (Данила Галицького. — В.Б.) крестовый поход, но от сих угроз и предприятий римского двора никаких худых следствий не произошло…» [134, с. 76].
Ще раз нагадую шановним читачам:
Усі війни між європейськими католицькими державами тих часів (1201–1301 роки) та Великим Галицько-Волинським князівством відбувалися, переважно, за ініціативи Римського престолу. То були часи, коли католицький Рим бажав вирішити релігійні розбіжності з православним Константинополем за допомогою меча. «…Папа Інокентій III… був організатором четвертого хрестового походу, що 1204 р(оку) завершився взяттям Константинополя. Тоді православна Візантійська імперія зникла з карт до 1261 р(оку), поділена поміж Венецією, Генуєю, французами. На її місці заклали віронетерпиму (з католицькою верхівкою. — В.Б.) «Латинську імперію» [53, с. 21].
Слід зазначити, що до часів польського короля Владислава Локетека (1260–13ЗЗ) польська земля була розпорошеною на окремі князівства, які часто-густо ворогували між собою за першість. Тому, окрім династичних зазіхань, польські князівства загрози для Великих князів Данила Галицького, Василька Романовича та Лева Даниловича не становили.
Саме польський король Владислав Локетек об’єднав, спираючись на підтримку Папського престолу, розрізнені польські землі та став потужним володарем Східної Європи. Послухаємо ВРЕ:
«Владислав І Локетек… король из династии Пястов, правил из 1320. С 1275 князь брест-куявский. Опираясь на польское рыцарство и отчасти на горожан, сумел подчинить себе Малую Польшу, Поморье и Великую Польшу (1296). Подавил восстание нем(ецкого) патрициата Познани (1310) и Кракова (1311), сопротивлявшегося объединению страны. Вёл войны с Бранденбургом (1316–1317 и 1326–29) и Тевтонским орденом (1327–32), разгромил войска ордена у дер(евни) Пловцы (1331)» [25, т. 5, с. 148].
І хоча Владислав Локетек воював із Бранденбургом і Тевтонським орденом, та ті війни були результатом порушення Тевтонським орденом вказівок католицького Риму про напрям воєнних ударів. Орден зазіхав на польські землі, а Рим забороняв на них посягати.
Отож, тільки після смерті короля об’єднаної Польщі Локетека розпочалася пряма агресія польських королів на руські (українські, білоруські) та литовські землі. Тому що династичні зазіхання як українських, так і польських князів на окремі чужі князівства (землі) прямої загрози, в сучасному розумінні слова, нації ні польській, ні українській не становили. Князі, прибравши до рук чужі землі, не змінювали на них етноси, посилюючи свій вплив методом переселення людей, а головне, не насаджували свою, православну чи католицьку, віру.
Із середини XIV століття католицька церква перейшла до прямої агресії і наступу на православні держави, насамперед — на Русь (Україну). Тараном того наступу католицизму стала Польща, вигадавши причину — відсутність нащадків (спадкоємців) у законних королів Русі — Данила Галицького і Юрія Львовича (онук Данила). Що прикро — переважна більшість українських істориків досі підтримує очевидну польсько-російську шовіністичну вигадку.
Золота Орда. Українські історики перебільшують вплив Золотої Орди на Велике Галицько-Волинське князівство. Хоча, зрозуміло, що він був значним, особливо у XIII столітті. Та я ще раз нагадую, що той вплив відбувався через південно-західний улус хана Бувала (Мовала) — брата Батия.
Весь золотоординський західний кордон від сучасних російських міст Невеля — Смоленська — Брянська — Трубчевська, на заході, до Торжка — Зеленограда — Подольська — Кашири — Новомосковська, на сході, за свідченням кримських ханів ХV–ХVІ століть, ще з часів хана Батия, тобто з 40-х років XIII століття, належав до татарської Мещери, не мав ніякого стосунку до Московії і підпорядковувався Великому хану Золотої Орди. Хоча, слід визнати, що під час свого правління перші тверські князі-християни — Чилаукун і його молодший син Беклеміш (Михайло) мали великий вплив на згадані прикордонні землі та на тисяцьких і сотників — представників усіх чотирнадцяти улусів Золотої Орди.