б) Сини князя Юрія Львовича — Андрій і Лев, за Літописом Руським, зазвичай, згадуються разом. Отож, або були близнюками, або народилися з розривом у рік-два. Оскільки 1308 року, скоріше за все, старший із них — Андрій посів престол Великого Галицько-Волинського князівства, то цілком прийнятними роками їхнього народження є 1286–1288-ий. Що, як далі побачимо, пов’язано ще й з роком народження їхньої сестри Марії. А ця дата може бути досить чітко визначена.
в) Княжна Марія Юрівна — мати Волинського князя Болеслава (Юрія II) Тройденовича, скоріше за все, 1289–1290 року народження. У 17 років батько Юрій Львович видав її заміж за польського князя Тройдена, якому у віці 18–19 років народила сина Болеслава. Вік князя Болеслава (Юрія II) встановлений історичними документами: у рік загибелі його дядьків Андрія і Лева (1323) йому було 14 літ. Ось тому син Марії і Тройдена Болеслав (Юрій II) посів трон князя тільки 1325-го (коли йому виповнилося 16 років). Золота Орда та Польща, які немовби наполягали на цій кандидатурі Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства, за допомогою скатоличеної частини роду Данила Галицького знали про існування Яси Чингісхана. А за законами Золотої Орди чоловік ставав повнолітнім у 16 років. Тому, як бачимо, видимих канонів дотримувалися і в ті роки. Так говорить про ці події українська історія.
Із раніше викладеного досить чітко проглядається, що у 1323 році на Галицько-Волинський великокнязівський престол були й інші законні представники роду Данила Галицького. Головне — не скатоличені.
Тому повернімося ще раз до Великого князя Юрія та його нащадків. Найімовірніше, перша дружина князя Юрія померла у 1292–1293 роках. Цьому є непрямі, дотичні докази. А те, що друга дружина у князя таки була, засвідчили історичні документи. Тим більше, що, померши 1308-го, князь мав тільки 45–46 літ. Отож, друга дружина князя Юрія, вірогідно, народила йому кількох дітей, серед яких були й чоловіки — спадкоємці роду. А позаяк вони були спадкоємцями роду Галицьких по чоловічій лінії, то 1323 року й стали першими претендентами на великокнязівський престол, бо старший із них того ж року мав не менше 16 літ. Однак Золота Орда і Польща, які на ті роки порозумілися, не дозволили сину Юрія, за польською версією, прийти до влади у Великому Галицько-Волинському князівстві. Зацікавленість польського короля у приході до влади в цьому державному утворенні католика Болеслава очевидна. Цілком певним є і бажання Золотої Орди послабити союз Литви з Руссю, якщо знати, що князі Галицько-Волинської та Київської земель Андрій, Лев та Іван-Володимир Київський загинули 1323 року на річці Ірпінь у протистоянні з військом згаданої татарської держави.
За поминальником князя Костянтина Острозького, що зберігається в Києво-Печерській лаврі, де похований його прадід Федір Данилович Острозький, предки роду Острозьких по чоловічій лінії мають такий ряд:
1. Князь Юрій,
2. Князь Дмитро,
3. Князь Данило,
4. Князь Федір,
5. Князь Василь,
6. Князь Іван,
7. Князь Костянтин.
Звичайно, лаврський поминальник склав особисто князь Костянтин Іванович Острозький, тому в ньому помилок імен не може бути. Це аксіома! Про те писав ще перший ректор Київського університету професор М.О. Максимович. Послухаємо:
«…Я обратился к старым памяткам Киевских церквей, где записан «Род князя Константина Ивановича Острожского», вскоре после его погребения в Печерской церкви, то есть, еще в тридцатых годах шестнадцатого века. Там имена предков его поминаются в таком порядке:
1) Князя Георгия (Юрія. — В.Б.),
2) Князя Дмитрия,
3) Князя Данила,
4) Князя Феодора, в иноках Феодосия… и т.д.
Несомненно, что эти имена были написаны для церковного поминовения ещё самим князем Константином, правнуком Феодора; а потому это родоначалие князей Острожских должно признать за достоверное и нерушимое» [23, с. 4–5].
Не могли князі Острозькі у ХV–ХVІ–XVII століттях говорити вигадки про свій рід [Костянтин Острозький (1470–1530), Василь-Костянтин Острозький (1526–1608) та інші]. У ті роки, аби щось було визнано на рівні найвищої влади (король, Великий князь) треба було мати незаперечні докази. І такі докази існували, якщо серед усіх руських (українських) князівських родів, рід князів Острозьких ще з XIV століття перебував на чолі (перший) князівських родів Русі (України).