У цитованій грамоті князя Волинського князівства Болеслава (Юрія II), наданій 20 жовтня 1335 року Генеральному Магістрові Тевтонського ордену Теодоріку, йде мова про брата матері — князя «Дмитра, дядька нашого».
На чому базуються наші висновки?
Перше. На самому неспотвореному тексті. Ми про те говорили у попередніх абзацах. Не будемо повторюватись.
Друге. Першим серед гарантів названий князь «Дмитро, дядько наш», який на той час володів особисто Львовом та всією Галичиною. І тільки третім записаний «Васько Кудинович, суддя нашого двору», тобто суддя Волинського князівства. За князівським етикетом тих часів, якби «Дмитро, дядько наш» був львівським боярином будь-якого рангу, він не міг писатися в офіційних державних документах попереду «державного міністра» — «судді нашого двору». Якби таке сталося у листі, це б, насамперед, принижувало самого князя. Що є незаперечною аксіомою.
Не маємо права, за сучасними плебейськими звичаями, не звертати уваги на такі речі.
Третє. Жоден регіон, поіменований у грамоті князя Болеслава (Юрія II), не згадується своїми представниками-гарантами двічі. А всі волинські удільні князівства уособлюються тільки одним луцьким воєводою Ходором Отеком. Тому Львів не міг бути винятком із правил і бути представлений двома боярами — вигаданим боярином «Дмитром Дедьком» та «Бориском Кракулою, воєводою Львівським». Як бачимо, в такому разі із тексту стирчать очевидні «московські вуха» — винятки із правила. Чого у тій грамоті бути не могло.
Четверте. Може виникнути запитання: Чому князь Болеслав (Юрій II) у своїй грамоті Генеральному Магістрові ордену так нешанобливо йменував свого дядька — князя Дмитра Галицького? На що може бути тільки одна відповідь: вся та грамота — є звичайною імперською фальшивкою пізніших часів.
Ми пам’ятаємо: князь Болеслав (Юрій II) зайняв князівський стіл Волинського князівства тільки 1325 року, маючи 16 літ, після довгих суперечок у роді та під тиском Польщі й Золотої Орди. Згідно із офіційними документами, князь Болеслав народився в католицькій сім’ї польського князя Тройдена. Мати князя — православна княжна Марія — правнучка Данила Галицького, перед заміжжям, за правилами тих часів, прийняла віру чоловіка — католицьку. Тому за версією російських істориків, за наполяганням церкви і православної частини князівського роду Галицьких, Болеслав перед зайняттям князівського престолу прийняв православну віру з іменем Юрій (II) і лише по тому посів Волинське князівство. Та вже 1331 року, одружуючись із донькою Гедиміна католичкою Офкою, князь Юрій ІІ (Болеслав) повернувся в католицьку віру та оточив себе всуціль католиками, чим спровокував протистояння з православними, котрі його й отруїли в 1340 році.
П’яте, на що хочеться звернути увагу шановних читачів, а заодно й українських істориків. У своєму документі від 30 жовтня 1335 року, який немовби надав тевтонцям князь Болеслав (Юрій) Тройденович, є такі слова: «… ми, Юрій, з Божої ласки уроджений князь усієї Малої Русі…»
Так от, як засвідчив посол англійського і французького королів Гілльбер де Ланноа у 1421 році, такий термін в Галичині та на Волині не вживався. Послухаємо:
«84. Тоже… Я проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду, великому князю и государю Литовскому, которого я нашёл в Каменце (річка Лісна. — В.Б.) на Руси…» [8, с. 36].
А ось ще:
«86. Тоже. Из Каменца я возвратился во Львов, до которого 50 лье… А из Львова, проехавши верхнюю Русь, я прибыл в Подолию и приехал в другой Каменец…» [8, с. 39].
Як бачимо, в давні часи (XV століття), українська земля від Кам’янця (Подільського) до сучасного білоруського міста Бреста мала ім’я Верхня і Нижня Русь. І ніякої «Малої Русі» у ті віки ще не існувало, тому й «князь усієї Малої Русі» народитися не міг. Маємо чергову московську фальшивку!
Цікаво також зазначити, що за історичними документами, які українські фахівці визнають не підробками, жоден із руських (українських) князів XIV століття так себе не величав. Чому й великий Михайло Грушевський зараховував цитований документ до фальсифікату.
Автору також довелося звернутися до давнього джерела — Літопису Руського. І в ньому немає жодної згадки про так звану Малу Русь.
Звертаю увагу шановних читачів на той факт, що князь Болеслав (Юрій) Тройденович народився в католицькій сім’ї, жив та виховувався в ній до 1325 року. І, згідно із твердженням сучасних українських істориків, у 1327 році в аналогічному листі до ордену величав себе так: «Юрій, Божою ласкою князь землі Русі, Галичини і Володимирівщини…» [44, с. 111].