Більшу нісенітницю придумати важко. Мені здається, український історик те розумів, тому й підкинув нам останнє речення наведеної цитати.
Абсолютно все у наведеному тексті суперечить законам і практиці як Польщі, так і Великого Литовського князівства, врешті-решт, елементарній логіці. Тому не будемо зайвий раз відволікатися на спростування чергових «доважків брехні».
Сам факт порушення королем Ягайлом, згідно із цією цитатою, усіх писаних і неписаних законів держави, миттєве зникнення литовського роду князя Любарта та цілковита передача земельних володінь у руки руського князя Федора, що належав до звідкілясь виниклого князівського роду, — є прямим доказом фальшування історії.
Настав час українським історикам порозумітися на таких речах.
Пропоную зафіксувати діяльність князів Дмитра Галицького та його сина Данила II Галицького впродовж 1323–1383 років, що пов’язана з достовірними історичними джерелами.
Князь Дмитро-Любарт Галицький
Отож — Дмитро Галицький (1301–1383), син Юрія Львовича Галицького та Варвари — другої дружини цього князя. Про те, що у згаданого державця було дві дружини, свідчать додатки до Літопису Руського професора Леоніда Махновця.
Ім’я матері князя Дмитра встановлено згідно із «Поминальником Києво-Печерської лаври», написаним особисто Костянтином Острозьким 1530 року. Самі князі Острозькі вели свій родовід від Данила Галицького, що насамперед свідчить про відповідальність князівського роду за країну.
Черговість дружин встановлена нашим дослідженням, за яким Варвара була другою жоною, а згадка про доньку тверського князя Ярослава Ярославовича, як першу дружину Юрія, — є звичайним «доважком брехні». Особа князя Ярослава Ярославовича є вигадкою московської історичної науки.
Йдемо далі. Дмитро Галицький зайняв Великокнязівський престол Галицько-Волинської держави після загибелі старших братів Андрія і Лева у протистоянні з Золотою Ордою 1323 року на річці Ірпінь.
Князя Дмитра у 1323 році підтримали члени роду Галицьких та бояри. Велике князівство Литовське теж підтримало князя Дмитра Юрійовича на посаді Великого князя. Скоріше за все, Золота Орда і Польське королівство в цьому питанні трималися нейтральної лінії. Свідченням позиції польського короля є лист Владислава Локетека до Папи, де він «пишномовно назвав Андрія і Лева «непоборним щитом, який захищав Польщу від татар» [44, с. 102].
Імовірно, той лист польського короля до Папи був листом-відповіддю. І, звичайно, після такої характеристики своїх сусідів король Локетек не мав підстав протистояти молодшому братові загиблих князів…
Повернімося до свідчень іноземців про руського князя Дмитра Галицького. Як пам’ятаємо, до нинішніх часів зберігся «географічний трактат, який дійшов до нас у манускриптах останньої чверті XIV століття». Як уже говорилося, його написав іспанець 1304 р.н., назвавши «Книгою знань про всі королівства…». Не викликає сумніву, що цей очевидець міг говорити слова «Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів…» тільки в проміжку між 1304–1349 роками, тому що іспанський мандрівник тільки 1304-го народився, а після 1349-го «Львівське королівство» припинило своє існування.
При дослідженнях, для запобігання помилок, не допускається робити винятки із законів і правил, тому слід вважати, що у віці 7–15 років іспанець-хлопчина сам-один подорожувати не міг. Крім того, треба мати на увазі, що на думку російських істориків та їхніх українських «одностайників», столиця «Львівського королівства» з 1308 року перебувала у Володимирі (Волинському). Тож зрозуміло, що хтось із двох помиляється — чи то «одностайники», чи то іспанець. А оскільки російські історики, зі своїми «одностайниками», є людьми зацікавленими, то не викликає сумніву, що саме вони помиляються, поширюючи та удосконалюючи давні «доважки брехні».
Отож, як ствердив іспанець, ніякого «Боярського правління» після 1323 року у Львові не було. Тут із 1323 до 1349 року правив Великий князь Дмитро. Є й інші достовірні джерела, які наводять ім’я цього державця. Таких джерел тільки мені відомо чотири.
а) Дзвін собору Святого Юра у Львові, вилитий 1341 року, з написом «В лето 6849 сольянь бы колоколъ сиі святому Юрью при князи Димитриі…» [52, с. 78].
б) Псалтир священика луцької церкви Святої Катерини — Івана, знайдений недавно у Флоренції, в колекції рукописів Лоренцо Медічі, де згадується луцький руський «князь Дмитро», який помер 4.08.1483 року [161, с. 349].