І тут слід зауважити, що сучасні білоруські історики, зокрема шановний Тáрас, як і всі московські історики, подають похід турецьких і кримських військ у 1569 році до Астрахані не як підготовку до походу на Персію, а як московсько-турецьку війну за Астрахань. Хочеться нагадати московським ура-патріотам, що треба звертатися не до московських новітніх вигадок, а до давніх джерел. Послухаємо хоча би М.М. Карамзіна.
Ось як в «Оглавлении» ІХ-го тому подається опис того матеріалу: «Важное предприятие Султана. Бедствие Турков. Сношения с Персиею. Дань Сибирская» [13, т. IX, с. 394].
Як бачимо, тут немає мови про турецько-московську війну. Жодного слова! Але чомусь до «турецького походу» притягнуті за вуха невідомо навіщо «Сношения с Персиею». Звичайно, сучасні московити «співають катериненських пісень». Але що цікаво, до прибулих кримських татарів та турків, разом 67 тисяч війська, прийшло на допомогу все населення Ногайської орди, а це близько 200 тисяч додаткового війська, і вони, за московськими вигадками, нібито злякалися маленького астраханського гарнізону (не більше 10 тисяч). Щось не в’яжеться у московитів. Бо ногайські татари доносили туркам і кримському ханові про все, що відбувалося в Поволжі — від Казані до Астрахані. І ніякі московські хитрощі, як розуміють читачі, на заваді цьому стати не могли.
То що ж насправді того року відбулося під Астраханню?
Передаючи це місто московському князеві, турецький султан Сулейман II, звичайно, попередив того, щоби він готувався до воєнного походу на Персію та про збір війська перед цим в Астрахані.
Московському князю довелося ходити на Астрахань двічі: У 1554 та 1556 роках, оскільки кримський хан Девлет-Гірей був проти цього рішення, хоча й не міг перечити султану. Тому московське військо, після другого захоплення Астрахані, спалило її вщент. Ми вже говорили, що за наказом Івана IV (Грозного), нову Астрахань стали зводити на новому місці. І, звичайно, з 1556 до 1559 року розбудувати місто не встигли. Тому розташувати новоприбулих у новій Астрахані було ніде. Хоча деякі споруди Астраханського кремля на 1569 рік уже були зведені, та воєнних казарм ще не було. Оскільки в ті роки в новій Астрахані заборонили селитися людям нехристиянської віри, то паша Кафи Касим, який очолював кримсько-татарське військо у тому поході, «остановился ниже Астрахани на старом городище, решив там построить крепость и зимовать» [176, с. 35].
Слід зазначити, що за допомогою ногайських і кримських татар паша Касим за один місяць побудував-таки ще одну Астраханську фортецю з казармами, де військо збиралося перезимувати, але, виявилося, що його не буде чим годувати. Послухаємо бранця турецьких галер полоненого московита Мальцева:
«Пришли турки на пашу с великою бранью, кричали: нам зимовать здесь нельзя, помереть нам с голоду, государь наш (султан Селім II, який сидів на троні у 1566–1574 роках. — В.Б.) всякий запас дал нам на три года. А ты нам из Азова велел взять только на сорок дней корму, астраханским же людям (тобто московитам. — В.Б.) нас прокормить нельзя, янычары все отказали: все с царем крымским прочь идем» [176, с. 35–36].
Кримський хан із 50-тисячною армією мав на зиму відійти в Крим і повернутися навесні. Та після військової наради, де були присутні й московити, паша Касим ухвалив рішення відвести до Азова та Криму всю армію. Головною причиною відводу кримсько-турецької армії з-під Астрахані був широкий розголос, якого набув похід. Чутки про нього дійшли до персів, хоча планувалося завдати їм несподіваного удару з півночі. Послухаємо:
«…персидский шах, давний враг султана, воспринял поход турок к Астрахани как попытку создания базы для операций против Персии…» [176, с. 36].
А про те, що перський шах мав рацію так думати, свідчить гонець, який прибув з грамотою від султана до Касима і кримського хана уже по дорозі відходу війська, де султан пояснював, що навесні до Астрахані «прибудет сильное турецкое войско» [176, с. 36].
Та зрозуміло, що зупинити відвід війська вже було неможливо. І тому турецький паша Касим та кримський хан Девлет-Гірей І, зразу ж по відходу зі своїми полчищами до Азова та Криму, поїхали до султана звітувати. Звичайно, у всіх своїх негараздах вони звинуватили московського князя Івана IV (Грозного), який не забезпечив казармами прибуле військо, знищивши стару Астрахань та спаливши в ній татарське житло.