Зрозуміло, що головним завданням захисників наших земель було перекриття шляхів руху ворожих сил, які розташовувалися на водорозділах північніше та південніше річки Буг (Південний). Саме на тих шляхах треба було перехоплювати та знищувати ворогів чи то під час нападу, чи то під час відступу.
Якщо пильно придивитися, то саме ці головні напрямки татарського руху князь Василь-Костянтин перекривав насамперед. Перекривав він їх оригінально — будуючи нові чи відновлюючи старі міста-фортеці. Так на шляху татар з’явилися твердині: Балта (на р. Кодима), Бар (на р. Рів), Зіньків (на р. Ушиця), Вінниця (на р. Буг), Хмільник (на р. Буг), Костянтинів (на р. Случ) та десятки інших. Характерним прикладом цього захисту є розбудова фортець та навколишніх поселень на теренах сучасної Хмельницької області. Якщо подивимося на сучасну карту, то в XVI столітті, та дещо раніше, рід князів Острозьких та їх підлеглі перегородили землі сучасної Хмельниччини (Поділля) кількома лініями міст-фортець. Говоритиму тільки про мою малу Батьківщину. Називаю міста-фортеці двох ліній із півночі на південь: Кам’янець — Дунаївці — Солобківці — Ярмолинці — Сутківці — Чорний Острів — Меджибіж — Ізяслав — Новоград-Волинський і далі. А ось ще один кордон (по ріках): Кам’янець — Скала-(Подільська) — Смотрич — Гусятин — Сатанів — Волочиськ — Шумськ — Острог і далі. Поруч із містами-фортецями уже в ті далекі часи існувало також багато інших поселень (і навіть фортець), якими була забудована наша славна Подільська земля. Тобто князь Василь-Костянтин гідно продовжував справу своїх попередників:
Федора Даниловича,
Василя (Красного),
Івана Васильовича і
Костянтина Івановича…
У жовтні 2014 року, за пропозицією великого патріота України Валентина Ніконовича Пшеничнюка, мені вдалося в деяких з цих фортець побувати. Ми низько вклонилися давнім захисникам нашої славної землі: в Кам’янці-Подільському, в Сутківцях, в Острозі та в Старокостянтинові. Тільки відвідавши особисто ті фортеці, можна об’єктивно судити про страшну титанічну працю наших предків, їхні звитяги та непросту долю.
Ось невелика частина опису Старокостянтинівського замку, збудованого в 1571 році українським князем Василем-Костянтином Острозьким (Галицьким):
«Замок у Старокостянтинові — пам’ятка архітектури XVI ст. — розташований на схід від початкового ядра Старого міста на півострові, який був раніше відокремлений від прилеглої місцевості мокрим ровом. Його було зведено у 1571 р. князем К.-(В.) Острозьким одночасно з містом. Спершу замок складався з кам’яної вежі із прилеглою до неї житловою будівлею-палацом. На схід від них знаходилась кам’яна церква, до якої пізніше з південного боку було прибудовано оборонну вежу. Оборонні стіни з вежами, що оточували по периметру замковий острів, були зведені з дерева. Перед однією з веж, в’їзною, було влаштовано підйомний міст. Розташовані на території комплексу будівлі з фрагментами стін з бійницями і амбразурами, що їх огортають, свідчать про потужний характер укріплень замку» [194, с. 1].
Варто розуміти, що, скоріше за все, 1421 року прадід князя Василя-Костянтина — Василь Красний на Чорноморському узбережжі будував фортеці: Караул, Качебіїв, Маяки, Чорний Город за подібною схемою. Хоча в ті часи палаців там ще не зводили, а тільки — «житлові будівлі».
Якщо князь Василь Красний розбудовував поселення та фортеці на узбережжі Чорного моря та вздовж річки Дністра, то його нащадки Іван Васильович, Костянтин Іванович та Костянтин-Василь Костянтинович продовжили ту титанічну працю впродовж річок Південний Буг, Дніпро, Рось, Гнилий Тікич тощо.
Сучасні українські історики змушені ці факти визнавати, хоча приписують відбудову старих та зведення нових фортець переважно польським королям та литовським князям. Та цього робити не слід з тих причин, що польські королі свідомо відбирали обжиті землі руських (українських) князів та витісняли їх щодалі на схід і південь, примушуючи обживати свої старі землі, розбудовувати нові та відновлювати старі поселення й фортеці, а головне — підставляти себе першими під удар татар і московитів. То була далекоглядна католицька політика.
Саме рід руських (українських) князів Галицьких розбудовував поселення та фортеці: Львів, Холм, Дорогичин, Берестя, Кам’янець, Олесько, Острог, Дубно, Луцьк та десятки інших, які з роками прихопили поляки. Так тривало й за часів князя К.-В. Острозького.