Однак у Гедиміна було тільки 8 (вісім) синів і троє з них померли ще до 1362 року, тому зрозуміло, що історикам, про яких іде мова, далі «відступати» було нікуди. Тож на литовському князеві Корибуті (це вже Ольгердович) вони «дали бій». Бо вже й Ольгердовичів не вистачало на «руські столи».
Тому сучасна дослідниця й змушена була констатувати:
«Федір Корибутович, він же Федір Несвизький, вніс собою велику плутаницю для вчених-геральдиків, які шукали серед нащадків Гедиміновичів та Рюриковичів коріння волинських князів, у тому числі і древнього роду володарів Вишневця. Полеміка, яка іноді набувала форми справжніх баталій, власне, виходила за межі історичної науки і мала скоріше політичне та ідеологічне підґрунтя» [196, с. 6–7].
І слід визнати, що у XX столітті, серед тих історичних баталій, в черговий раз гору взяла фальшивка про так званого Федора Несвизького. А професор Наталя Яковенко, взагалі, весь рід руських князів Острозьких зарахувала до роду Гедиміновичів. Просто і надійно!
Докажіть тепер, що вони були русичами (українцями).
Між іншим, посади й титули «Острозький», «Брацлавський» тощо надавалися найближчим членам одного роду. Тому є всі підстави вважати, що князь Михайло Васильович Вишневецький належав до князівського роду Галицьких-Острозьких.
Третє. Надзвичайно цікаве. Серед легенд давнього Острога про знамениту Гальшку Острозьку існує й така:
«Гальшка Іллівна Острозька… (донька старшого брата Василя-Костянтина Острозького — Іллі, народилася в листопаді 1539 року)… Наділена винятковою красою, до того ж — спадкоємниця величезних маєтностей, вона була однією з найбажаніших наречених у Східній Європі… Коли дівчинка досягла тринадцятилітнього віку, в дім Острозьких почали юрбами з’їжджатися юнаки із найвизначніших магнатських родів, щоб домогтися її прихильності. Існує переказ, що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишатися неодруженим. Але відмова Гальшки Дмитрові пішла на користь Україні. Байда… створив козацьку напівреспубліку, яка відіграла основну роль у створенні української держави» [154, с. 38 і 44].
На мою думку, ця легенда є ще одним свідченням походження князя Дмитра Вишневецького із роду Острозьких (Галицьких). Будучи близькими родичами, Гальшка не могла вийти заміж за Дмитра, тому йому і відмовили. Звернімо увагу: причина відмови в легенді — відсутня.
Чому? Відповіді немає…
Уперше про ще зовсім молодого лицаря-козака згадує знаменитий Бернард Претвич у своєму поданні на сейм 1550 року, коли князеві Дмитру було 17–20 років.
«Порубіжні війни з татарами другої чверті — середини XVI ст. проводилися своєрідними партизанськими методами і з одного, й з другого боків, оскільки формально Туреччина та її васал(и), Кримський ханат (та Московський князь. — В.Б.), перебували в стані миру з… (Польщею та Великим Литовсько-Руським князівством. — В.Б.)…
Можна досить точно визначити, коли Вишневецький, покинувши польові війни в почтах прикордонних урядників, пов’язує свої честолюбні плани й саме життя з козаками Дніпрового низу. Ще 1552 р. він разом з Претвичем брав участь у поході на Очаків, а вже на початку 1553 р. (отримавши відмову Гальшки, чи роду Острозьких. — В.Б.) в одному з королівських листів згадується, що князь Дмитро «на острові Хортиця, проти Кінських Вод, поруч з кримськими кочовищами «громадить довкола себе козаків і навіть ставить «замок» [65, с. 78–80].
А далі князь Дмитро зі своїми козаками був у Туреччині, в Молдові і, звичайно, у своєму «замку на Хортиці». Поки, врешті-решт, не повернувся 1560 року на службу до польського короля, який говорив про князя: «Зараз таких слуг треба було б якнайбільше, але не з таким норовом» [65, с. 82].