«1506 р. кроснянин отримав у Краківській академії ступінь магістра вільних мистецтв і там-таки майже десять літ (з перервами) тлумачив римських письменників» [65, с. 92].
1509 року у Відні за допомогою угорського магната Габріеля Переньї вийшла збірка віршів «Павла Русина з Кросна, магістра вільних мистецтв і дуже приємного поета, панегірики до божественного Владислава, найзвитяжнішого короля Паннонії, і святого Станіслава славнозвісного єпископа і мученика Польщі, та багато інших пісень на додаток, складених не без великої приємності». Що цікаво зазначити: один із примірників цієї книги досі зберігається у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника НАН України.
У своїх поезіях «…Павло називав себе Русином з Кросна»; так само його іменували сучасники. У вірші «Промовляє книга, яку добуто зі сховища і якій повернено давній блиск» Кроснянин писав:
«Павло… той, кого Русином весь тямущий гурт залюбки йменує словом солодким».
Власне, серед творців польсько-латинської поезії XVI ст. була ціла група митців, котрі себе називали русинами: Григорій Чуй Русин із Самбора, Іван Туробінський Рутенець, Георгій Тичинський Русин» [65, с. 94].
То все наші славетні предки, які ще в ті далекі роки заявляли про себе як про русичів.
«Творчість Павла Русина з Кросна — органічна складова європейської поезії гуманістів. Разом з тим, вона належить до вітчизняної (української. — В.Б.) культури, як і спадщина інших латиномовних письменників XVI ст. — «Русинів» і «Роксоланів» [65, с. 97].
А таких були десятки.
Настали часи збирати русичів (українців) до рідної, вільної хати, до українського державного столу.
Мелетій Смотрицький
4. Мелетій Смотрицький (1577–1633)
«Мелетій Смотрицький є автором близько двох десятків талановитих і впливових свого часу книг, написаних у жанрах політично-релігійної полеміки, памфлету, публіцистично-художньої медитації, есе. Тільки одну його книгу «Тренос» (1610) можна сміливо зарахувати до першорядних здобутків світової гуманістично-ренесансної літератури. Разом з тим, він увійшов в історію нашої культури як корифей філологічної науки, будучи творцем широковідомої у всьому Слов’янському світі праці «Грамматіки славенския правильное синтагма» (1618–1619), названої М.В. Ломоносовим «Вратами всей учености» [153, с. 37].
Я завдячую долі, що через 329 років після тих подій моїм вітчимом став земляк Мелетія Смотрицького — Яків Леонтійович Миць, який навчав мене жити у цьому страшному світі, поважати людей та дуже важко працювати, аби чогось досягти в житті. Він і сам сповідував ці правила.
Земля старого Смотрича породила для України багато великих достойних людей.
«Мелетій Смотрицький у юнацькі роки жив і навчався на Заході, слухаючи лекції у Віттенберзькому університеті. У перші десятиліття XVII ст. М. Смотрицький повертається на батьківщину цілком сформованою людиною, переконаним гуманістом, відданий ідеям Відродження, вороже настроєний проти всілякої соціальної тиранії, церковного паразитизму і невігластва» [153, с. 37].
І тут же з’являються його твори: у 1608 році — «Антиграфи», у 1610 році — «Тренос, або Плач».
Слід зазначити, що праця «Тренос» дуже не подобалася як владі, так і церкві.
Тому Смотрицький мусив «деякий час переховуватись». Саме в той час він написав «Грамматіки славенския правильное синтагма», яка на довгі роки стала головним мовним підручником вчителів-славістів.
«Постать Мелетія Смотрицького настільки колоритна і значима (у європейській культурній спадщині. — В.Б.), що є потреба ґрунтовного монографічного вивчення його спадщини та переоцінки його просвітницької діяльності, осмисленої іноді поверхово, а то й хибно» [153, с. 39].
Бо ту хибну думку українцям нав’язала московська шовіністична наука, яка не могла простити Мелетію Смотрицькому перехід у 1627 році до унії.
Така історична правда.
5. Дем’ян (Деміан) Наливайко (бл. 1550–1627)
Дем’ян Наливайко був старшим братом знаменитого Северина Наливайка — одного із керівників селянсько-козацького повстання 1594–1596 років в Україні. Народився на Поділлі, в Гусятині. Переважна більшість тогочасного Північного Поділля належала роду князів Острозьких та його відгалуженню — князям Вишневецьким, Збаразьким, Заславським тощо.