Послухаємо історика М. Молчановського, який, прислуговуючи московсько-польській імперській думці, писав ось таке:
«В то время, как западными замками Подолья распоряжались Поляки, северо-восточная полоса нашей земли охранялась от Польских посягательств и захватов… кн(язем) Федором (і додає московську брехню. — В.Б.) или Федьком Корибутовичем Несвицким1» [21, с. 365].
Що й пояснює у примітці (1):
«Как известно, Длугош смешивает этого князя с деятелем Гуситского движения кн(язем) Федором или Фридрихом Острожским, а позднейшие писатели (історики. — В.Б.) повторяют его ошибку. Шараневич колеблется между кн. Федором Острожским и Несвицким и как будто готов признать, что они оба действовали на Подольи… Замечу, что уже Папроцкий, Несецкий и Окольский имели… (другой. — В.Б.) взгляд на дело. Похвалы, которые расточает Длугош военному искусству кн(язя) Федора Острожского, быть может и не относятся собственно к Федьку Несвицкому» [21, с. 365].
Отаке пояснення. Виявляється, Ян Длугош не знав, про кого оповідав, тому й приписав воєнні подвиги князя Федора Острозького якомусь Федьку Несвицькому.
Цікаво, що декілька поколінь польських істориків, після Яна Длугоша, вважали, що боротьбу українців (русичів) за Поділля проти поляків у 1430–1440 роках очолював руський князь Федір Острозький (Галицький), та в ХVІ–ХVІІ століттях їхні погляди різко змінилися, і ту боротьбу почав очолювати Федір Корибутович — литвин.
Відбулася метаморфоза. Не дивуймося — сьогодні вона має так звану доказову базу.
Сфальшувавши майже повністю подільську історію 1393–1440 років, польсько-московська історична наука, звичайно, не могла собі дозволити залишити руського князя Василя Красного Острозького «Вітовтовим намісником Поділля у 1411–1423 роках» та забудовником міст-фортець Качебієва (Одеси), Чорного города (Овідіополя) та інших. Тому й підкинули до руських (українських) князів якогось найманця-іноземця Гедігольда. Мовляв, розбирайтесь! А ми збоку все заперечуватимемо.
Головне, що в ці вигадки повірили й досі вірять сотні чесних і порядних українців-істориків, письменників, учителів, журналістів. Один із таких, «некто» Олег Будзей, навіть виступив із протестом і заявив таке: «Тож твердження Білінського про князювання в 1411–1423 роках Василя Красного (Острозького) на Поділлі виявляється нічим не підкріпленою фантазією автора». Не цитуватиму ще гірших звинувачень Олега Будзея на мою адресу. Скажу тільки, що весь «пыл» цієї людини, на мою думку, звівся до того, що, мовляв, нічого мостобудівельникам робити в історичній науці. Мені б дуже хотілося погодитися з паном Будзеєм, та дійсність не дозволяє. Згадаймо, скільки «фахові історики» (і не тільки вони) «співали пісень» про «три братні народи», про «спільну історію України і Росії», про «старшого брата», що виявилося сьогодні цілковитою брехнею. А той «старший брат», який написав нам підручники історії та примусив їх вивчати, проявив свою справжню суть золотоординця, встромивши Україні в спину ножа.
Ось чому українську історію, пане Будзей, слід переписати. Чим раніше, тим краще. І зробити те мають, насамперед, патріоти, а вже потім — фахівці.
Що ж стосується Василя Красного і Гедігольда, то я ще раз заявляю, що то одна історична особа, і цьому є сотні доказів, а ще звичайна людська логіка. Звернімо увагу — постаті Василя Красного та Гедігольда постійно переходять одна в одну: серед руських князів та лицарів раптом з’являється Гедігольд, потім виявляється, що цей іноземець — руський лицар (князь). За різними історичними джерелами, інтереси Великого князя Вітовта на Констанцькому Соборі (1414–1418) представляв чи то князь Василь Красний, чи то Гедігольд. Я розумію, що інтереси Вітовта могли захищати вони обидва, тільки невелике прохання до прихильників цієї точки зору: поясніть, будь ласка, як іноземці у Констанці 1418 року величали Василя Красного?
Подумаймо, чи не тому матеріали згаданого Собору (1414–1418) так засекречені, що їх не можна знайти навіть через церкву? А це ж документи 16-го Вселенського Собору, і їх мають вивчати в усіх вишах, особливо церковних.
Автор, при всій його наполегливості, уже 5 (п’ять) років не може знайти матеріалів Вселенських Соборів, допуск до яких заборонила Російська православна церква. Між іншим, ця церква видала у Парижі велику працю під назвою «Вселенські собори», до якої введені документи тільки вісьмох Вселенських Соборів, а далі Москва розповідати про Собори заборонила, хоча пнеться бути Третім Римом. Врешті-решт, автор довіряє більше польському історикові Яну Длугошу, ніж далеко пізнішому К. Стадницькому, а звідціля маємо володаря і борця за Поділля Федора Острозького (молодшого). Відтак — він же засновник династії князів Вишневецьких. Відомо, що від руських (українських) князів династії Острозьких пішли князівські династії — Заславських, Корецьких, Збаразьких та інші, герби яких мають спільні геральдичні елементи.