Знову з’являється барон на полі битви лише в 1426 році, коли «воював у Голландії проти Якова із Баварії». В наступному 1427 році де–Ланноа брав участь у битві під Браверсхавеном проти Англії. Мабуть–таки, барон брав участь і в облозі міста Комп’єн на боці герцога Бургундського, де 23 травня 1430 року була захоплена в полон героїня Франції Жанна д’Арк. Та лицар про цю подію не згадав.
Востаннє Гілльбер де–Ланноа взявся за зброю вже у похилому віці: 1450 року разом з герцогом Бургундським ходив війною в Гjлландію.
Отакий перелік військових діянь навів у спогадах барон де–Ланноа. Як бачимо, досить буремне та неспокійне життя прожив лицар.
При всій своїй войовничості барон був надзвичайно релігійною людиною, досить віддано та ревно служив католицькій церкві. У 1439 році був учасником знаменитого Базельського собору, де прийняли рішення про об’єднання Римської та Константинопольської гілок християнської церкви. Це була найбажаніша подія для барона де–Ланноа.
Він все життя мріяв про таке об’єднання, звичайно, під омофором Папи Римського. Тому не випадковими стали його відвідини 1450 року нового Папи Миколи V (1447–1455), якому де–Ланноа присягнув на вірність.
Мало знайдеться європейців, які б у ті часи тричі побували в Палестині та вклонились до Базиліки Різдва Христового; відвідали знамените селище Віфлеєм, пройшли таємничим Полем Пастухів, ступили ногами до святої Базиліки Різдва Христового через оті маленькі Ворота Покори — 120 сантиметрів заввишки, де народився Ісус Христос. Чи відвідали б не менш знаменитий Ієрусалим та вклонились до Раки Святого Гробу, де закінчилось земне життя Ісуса і відбулось Велике Воскресіння Христове. Нічого не мовимо про інші святі місця Христові у Палестині. Гілльбер де–Ланноа тричі відвідав святі для віруючої людини місця та вклонився кожному.
Навіть цих свідчень достатньо, аби побачити в ньому неординарну особистість, з широким кругозором та неабияким інтелектом. А він ще й двічі навідався до Англії, аби вклонитись мощам святого Патрикія:
вперше у 1414 році — невдало,
вдруге у 1430 році — вдало.
Та двічі був у Іспанії — поклонитися гробу Святого Ягода–Компостелли.
Як уже говорили, помер барон Гілльбер де–Ланноа в 1464 році, спокійною смертю у своєму маєтку.
Не будемо розповідати про інші напрямки діяльності лицаря. Вони вражають уяву навіть сучасної людини. Бо у ті часи, першої половини XV століття, не було сучасних доріг, автомобільного та авіаційного транспорту, ще не були складені достовірні мапи світу, не існувало навіть європейських. Хоча уже робилися спроби створити описи тогочасних країн та доріг, що їх поєднували. Згадаймо хоча б Рашід–ад–діна, його знамениту книгу «Збірник літописів», написаний в імперії Хулагу–хана, що розташовувалась на теренах сучасних Ірану, Іраку та Сірії. Та, звичайно, не перша спроба була вчинена в 1310 році. Але барон де–Ланноа про книгу, мабуть, не відав. А якщо і знав про її існування, то навряд чи тримав її у руках. Ісламський світ таку реліквію не міг довірити войовничому чужинцю.
III. Сусіди України–Русі
Закарбуймо у своїй національній пам’яті: саме на «Литовську добу» припадає початок формування сучасної української нації. Русичі–українці вже в ті часи сприймали себе як окремий народ, як окремий етнос Русько–Литовської держави. І тримались вони тієї спільноти тільки тому, що на її теренах панувала державна українська мова, сповідувалась християнська релігія предків–русичів, а національна еліта та народ володіли спадковими правами. Не існувало національного приниження. Великий князь заохочував чи карав тільки з огляду на ставлення до держави та до нього особисто. Отож доки не існувало національного приниження, доти існувала стабільна Литовсько–Руська держава. Такі істини треба пам’ятати. Вони виростають із національного кореня і спираються на міцну основу.
Поглянемо на наших європейських сусідів часів давньої Русі.
* * *
Англія і Франція. Одразу попереджаю: то були різні країни, різні етноси. Писатиму про них без повторів при опису подій.
У ті роки англійські королі посягали на французький трон і зухвало величали себе «Королями Англії і Франції». Саме у ті часи, 1337–1453 роки, відбувалася знаменита Столітня англо–французька війна. Тож придивімось, що являли собою тогочасні Англія й Франція, якої дотримувались політики, що чинили на європейських теренах та поза її межами; подивимось на династії, які правили тими країнами. Звичайно, наш погляд на ці країни буде дещо скороченим, але об’єктивним щодо кожної з них. Потрібно знати, з ким спілкувалися керманичі України–Русі того часу, порівнюючи їхні діяння.
Англія
VIX столітті король Згберт об’єднав навколо свого роду більшу частину земель сучасної Англії і очолив племена англосаксів під назвою «Королівство Англія». Але тоді на півночі Європи панували норманни й данці. Тому не дивно, що в 1066 році Англія була завойована норманським герцогом Вільгельмом, який очолив Англію як король Вільгельм І Завойовник. Так норманська знать стала панівною серед племен англосаксів. Щось на кшталт династії Рюриковичів серед слов’янських племен Київської держави.
З 1154 року в Англії з’явилась так звана королівська династія Плантагенетів, що пішла від засновника Генріха II Плантагенета. Батько цього Генріха — Жоффруа Красивий мав звичку прикрашати свій лицарський шолом гілкою колючого дроку (латинською: planta genista). Із цієї родини англійських Плантагенетів найвизначнішою особою став король Річард І Левове Серце (1189–1199). Він був типовим лицарем свого часу: вів постійні війни, став одним із організаторів та керівників 3–го Хрестового походу (1189–1192), під час якого захопив острів Кіпр та фортецю Акру в Палестині. З 1194 року вів війну з французьким королем Філіпом II Августом, збираючись повернути під своє володіння деякі землі Франції. Під час війни загинув.
Саме за часів передостаннього короля Англії династії Плантагенетів Едуарда III (1327–1377) розпочалась Столітня війна за спадок французької корони. Після нього королівський трон успадкував Річард II, який сидів на троні з 1377 по 1399 рік. Внаслідок міжусобних феодальних чвар Річард II був позбавлений англійської корони, а пізніше — страчений. На ньому припинила своє існування династія Плантагенетів. До влади прийшли бокові гілки цього роду із династій Ланкастерів (1399–1461) та Йорків (1461–1485).
Першим королем Англії із роду Ланкастерів став Генріх IV, що правив у 1399–1413 роках. За часів правління цього англійського короля барон де–Ланноа розпочав свій лицарський бойовий шлях. Але найвищих успіхів і найжорстокіших поразок де–Ланноа зазнав у протистоянні з наступним англійським королем Генріхом V — сином Генріха IV, котрий правив Англією з 1413 по 1422 рік. Саме той король, дещо вгамувавши внутрішні чвари, відновив Столітню війну з Францією, розгромив французьке лицарство біля Азенкура та став одним із співавторів листа до великого Русько–Литовського князя Вітовта. Він збирався очолити черговий хрестовий похід на Палестину.
Гeнpix V був свідком розмови батька Генріха IV з Візантійським імператором Мануїлом, коли той в 1402 році приїздив до Лондона. Мануїл просив допомоги проти Османів. Та батькові, якому треба угамовувати внутрішні чвари, було не до того. Син пам’ятав обіцянку батька, але і йому не довелось її виконати: не дозволив європейський розбрат. Тож невдовзі довелось проливати кров уже на теренах Європи з тими ж таки Османами. Історія не пробачила європейцям минулих помилок.
Де–Ланноа добре знав останнього короля Англії із династії Ланкастерів Генріха VI (1422–1461). Зустрічались неодноразово, бо той посів престол ще в дев’ятимісячному віці та страждав від нападів божевілля, що тривали днями й тижнями. За часів цього короля в Англії прийняли закон про боротьбу з єретиками, почали їх сотнями страчувати. Англія захлиналась у церковному маразмі, що поглиблювався війною «Червоної та Білої троянд». То була війна за королівський трон між династіями Ланкастерів (герб з червоною трояндою) і Йорків (герб з білою трояндою). Вона точилась з 1455 по 1485 рік і була настільки жорстокою, що призвела до повного винищення роду Ланкастерів і роду Йорків, гілок давнього норманського роду Плантагенетів. Прихильники як однієї, так і другої сторін вирізали одні одних сотнями, трактуючи право як завгодно. Королів вбивали, вішали, кидали до королівської тюрми Тауер.