Выбрать главу

Оскільки медос давався замість вина, то це не що інше, як хмільний напій, який виготовляється з меду і частина називається медовухою, хоча для його позначення використовується також слово мед (згадаймо слова пісні або казки: «мед, пиво пили»). Можливо, греки медовуху не виготовляли, бо у них було виноградне вино, тому Пріск не мав відповідного грецького слова і вжив пряму місцеву назву» [142, с. 76].

Отож, згадане Пріском слово мед (медос) є теж давнім українським словом.

«Кам (камос) — (пиво. — В.Б.) слово згадується Пріском у тому ж розділі про харчування посольства: «супроводжуючі слуги також отримували просо та напій, що виготовляється з ячменю. Варвари називають його камос». Був час, коли німецькі вчені, вважаючи гунів монгольськими кочовими племенами, в камосі з ячменю вбачали кумис, що виготовляється з кобилячого молока…» [142, с. 76].

Як бачимо, європейські та російські науковці довгі роки вигадували анекдотичні варіанти щодо українців, їх мови, побуту та іншого, аби не визнавати одним із найдавніших народів Європи, прищеплювали нам меншовартість, у всьому принижували, договорившись у путінські часи, що нас, українців, взагалі ніколи не було.

Та ми є, були і завжди будемо!

2. Роздуми щодо заснування міста Кам’янець-Подільський

Уся вкраїнська історична наука починає розповідати про місто Кам’янець-Подільський із часів братів Коріатовичів — Юрія та Олександра, які, мовляв, «заснувавши місто Кам’янець, надали мешканцям міста грамоту 7 січня 1374 р(оку) й в тій грамоті надали мешканцям міста землі в околицях міста. Ця грамота потім спричинилася до нескінченних суперечок і судових процесів міста з околичними землевласниками. Позовну справу про землі почато містом ще в XVI ст.; проводилася вона на протязі ХVІІ–ХVІІІ, за виключенням часів другої половини XVII ст., коли були на Поділлю політичні заколоти та турецька окупація; потім тягнулася ця справа й за часів російської влади… І був такий момент в 40–х роках XIX ст., що судові канцелярські діла по цій справі десь пропали» [150, с. 46].

Не цитуватимемо далі Юхима Сіцінського за його працею 1930 року, яку чомусь не друкували довгих 64 роки.

Щира подяка шанованому його землякові Мирославу Мошику, який розшукує і друкує ці святі національні шедеври.

Так-от, всі надані кам’янецькою громадою документи (переважно оригінали) російській судовій владі «пропали» ще в «40-х роках XIX ст.» За ними в часи так званих російських революцій зникли копії. Як пише Юхим Сіцінський, сьогодні не залишилося «жодних оригіналів». Ми користуємося виключно «польськими перекладами». Це треба розуміти всім!

Ось як писав Юхим Сіцінський: «Реставруємо це місце (надання братами Коріатовичами місту Кам’янцю земельних наділів. — В.Б.) грамоти в русько-українському перекладі з установкою пунктуації… «далисьмо волю на 20 літ і двісті ланів далисьмо місту між Мукшею й Боговицею від Тарнавської дороги, ліс Откарів; землі ті аж до Дністра дали ми місту, там їх лани виміряли, й дали ми беріг ріки Дністра від устя Мукши до устя Боговиці; і ще крім того дали ми місту для пасовиська вигін од міської криниці до Мукши, а Мукшею низом до ксіонжих нив. А коли — висидять волю, міщани мають давати од ланів по 20 грошей широких плати» [150, с. 48].

Ось як автор Юхим Сіцінський пояснює слова грамоти князів Коріатовичів: «Виходить, що Коріатовичі дали місту Кам’янцю три участки землі: 1) 200 ланів між Мукшею й Боговицею від Тарнавської дороги до Дністра 2) ліс Откарів і 3) вигін для пасовиська від міської криниці до річки Мукші й по річці Мукші до «ксіонжих» нив» [150, с. 48].

Звернімо увагу: місту не надавалося жодного лану землі, жодного квадратного метра за рікою Дністер. А Старе місто Кам’янець розташоване (побудоване) стовідсотково на Західному березі річки, там же й побудована Стара фортеця. Про що це говорить? Тільки про те, що коли князі Коріатовичі писали свою грамоту місту Кам’янець (якщо ця версія не звичайна російсько-польська фальшивка. — В.Б.), місто вже існувало і мало свого правителя, який у ті роки підпорядковувався чи то самому князю Ольгерду, чи то братам Коріатовичам. А щоби наші деякі «місцеві патріоти» не заперечували, наводжу для них витяг про Кам’янець-Подільський із Великої Радянської Енциклопедії (третє видання). Московські академіки знали більше, про що говорили: