Звичайно, Троцький цього визнати не бажав, тому у своїх спогадах приховав питання ставлення більшовицького ЦК до Махна та його армії такими словами: «Отмечу мимоходом, что стратегическое разногласие по поводу Южного фронта имело самое прямое отношение к вопросу об оценке или «недооценке» крестьянства. Я строил весь план, исходя из взаимоотношений крестьян и рабочих, с одной стороны, и казаков, с другой, и именно по этой линии противопоставлял свой план абстрактно академическому замыслу главного командования, которое нашло поддержку большинства ЦК. Если б я потратил тысячную часть тех усилий, которые пошли на доказательство моей «недооценки» крестьянства, я мог бы построить такое же, т.е. столь же нелепое, обвинение не только против Зиновьева, Сталина и других, но и против Ленина, положив в основу наши разногласия насчет Южного фронта» [244, с. 433].
Таким чином Лев Троцький пояснив ставлення ЦК більшовиків та Раднаркому до Нестора Махна та його армії впродовж літа 1919 року та свої розбіжності з поглядами Леніна на це питання, Сталін зрозумів приховані натяки Троцького і, будучи людиною зацікавленою, підтримав у цьому плані свого опонента. Так розмова про Махна та його армію перетворилася на ставлення більшовиків (улітку 1919 року) до «крестьянского» питання. Отаке троцькістсько-сталінське окозамилювання.
Зазначимо: Троцький повністю заперечив приписаний йому Сталіним наступ у 1919–1920 роках «з Волги на Кубань по козачих землях». Послухаємо Лева Давидовича: «Я требовал, чтобы первым ударом отрезали добровольцев от казаков и, предоставив казаков самим себе, сосредоточили главные силы против Добровольческой армии. Главное направление удара приходилось, по этому плану, не с Волги на Кубань, а от Воронежа на Харьков и Донецкий бассейн. Крестьянское и рабочее население в этой полосе, отделявшей северный Кавказ от Украины, было целиком на стороне Красной Армии» [244, с. 432].
Тобто, як би Сталін у своїх працях не оббріхував Лева Троцького та троцькізм взагалі, приписуючи йому неіснуючі гріхи, обидва приховували головне: участь Махна та його армії у розгромі Денікіна восени 1919 року. Більшовики, зрозумівши, що їм приходить кінець, випросили у Нестора Махна другий договір, який, скоріше за все, був підписаний в кінці серпня — на початку вересня 1919 року. Махно кинув на тили армії генерал-лейтенанта Денікіна близько 50 тисяч шабель та багнетів свого війська, яке повністю перерізало шляхи сполучення та постачання. Коли дивитися на карту (схему) рейду корпусу К.К. Мамонтова, то видно, що він після захоплення 18 серпня 1919 року Тамбова чомусь пішов не на північ, а різко повернув на захід до Єльця, куди прибув 31 серпня. Звернімо увагу — ми наводимо виключно російські радянські джерела.
Немає сумніву, що корпус генерал-лейтенанта Мамонтова Денікін змушений був повернути назустріч армії Махна. Ось що пише Велика Радянська Енциклопедія (третє видання): «Вечером 31 авг(уста) после упорного боя противник (армія Мамонтова. — В.Б.) ворвался в Елец, 6 сент(ября) занял Грязи, 11 сент(ября) — Воронеж, но 12 сент(ября) был выбит из города, 18–19 сент(ября) мамонтовцам, понёсшим большие потери (из 9 тыс. осталось лишь 2 тыс.), удалось соединиться в р(айо)не между Старым Осколом и Кортояком с кавалерийским корпусом генерала Ф.Г. Шкуро: М(амонтов) р(ейд) принёс большие разрушения и потери, затруднил управление войсками Южного фронта» [25, т. 15, с. 313].
Звернімо увагу — більшовики проти денікінської кінноти мали теж кидати свою кінноту, якої у них на той час ще не було. Так звана Кінна армія Семена Будьонного була сформована через півтора місяця після описаних подій. І ще: більшовицька енциклопедія веде опис подій протидії рейду корпусу Мамонтова виключно загальними словами: «…но 12 сент(ября) был выбит из города…» А які частини Червоної армії протистояли кавалеристам корпусу генерал-лейтенанта Мамонтова — повністю замовчується. Надзвичайно дивно!
Отож, корпус Мамонтова під Воронежем був розгромлений армією Махна, яка, за другим договором з більшовиками, прийшла їм на допомогу. Це комуністи приховують досі, бо зрозуміло, що військо Нестора Івановича в кінці 1919 року своїм рейдом по тилах Добровольчої армії Денікіна врятувало режим більшовиків від повного краху. Отака правда історії!
Послухаємо сучасних дослідників:
«…слід сказати, що своїми діями (майже 80 тис. бійців «батька» громили денікінські тили влітку 1919 р.) Н. Махно надав суттєву допомогу радянській владі у розгромі денікінщини» [243, с. 225–226].