Хочу пояснити, як більшовики поповнювали свої військові частини у 1919–20 роках. Оскільки ті війська направлялися, після розгрому армій Денікіна, переважно на українські та польський фронти, то до них (армій більшовиків) зганяли усіх недобитих білогвардійців, обіцяючи їм збереження життя. Згадайте роман М. Шолохова «Тихий Дон» і поведінку Григорія Мелехова в Україні та Польщі. А ось опис Першої Кінної армії, як то кажуть, з натури, від Ісаака Бабеля:
«…Виноградов метался на взбешенном скакуне и возвращал в бой бегущих казаков.
— Лютов, — крикнул он, завидев меня, — завороти мне бойцов, душа из тебя вон!..
Виноградов колотил рукояткой маузера качавшегося жеребца, взвизгивал и сзывал людей. Я освободился от него и подъехал к киргизу Гулимову, скакавшему неподалеку.
— Наверх, Гулимов, — сказал я, — завороти коня…
— Кобылячий хвост завороти, — ответил Гулимов и оглянулся. Он оглянулся воровато, выстрелил и опалил мне волосы над ухом.
— Твоя завороти, — прошептал Гулимов, взял меня за плечи и стал вытаскивать саблю другой рукой. Сабля туго сидела в ножнах, киргиз дрожал и озирался. Он обнимал мое плечо и наклонял голову все ближе.
— Твоя вперед, — повторял он чуть слышно, — моя за тобой следом, — легонько стукнул меня в грудь клинком подавшейся сабли. Мне сделалось тошно от близости смерти и от тесноты ее. Я отвел лицо киргиза, горячее, как камень под солнцем, и распаривал его так глубоко, как только мог. Теплая кровь зашевелилась под моими ногтями, защекотала их, я отъехал от Гулимова, задыхаясь, как после долгого пути. Истерзанный друг мой, лошадь, шла шагом. Я ехал, не видя пути, я ехал не оборачиваясь, пока не встретил Воробьева, командира первого эскадрона. Воробьев искал своих квартирьеров и не находил их. Мы добрались с ним до деревни Чесники и сели там на лавочку вместе с Акинфиевым, бывшим повозочным Ревтрибунала. Мимо нас прошла Сашка, сестра 31-го кавполка, и два командира подсели на лавочку…» [245, с. 91–92].
Такими виноградовими, гулімовими, лютовими (бабелями), акінфієвими, воробйовими та іншими у 1919–1921 роках Україна була переповнена. Що вони шукали на нашій землі — невідомо. Собою ці зайди уособлювали смерть. Того ж таки, 1920-го року, Ревтрибунал розстріляв Гулімова. Хоча Ісаак Бабель про те не пише. А 1941-го більшовики (ще до війни) знищили й самого Ісаака Бабеля за те, що писав правду. Та залишились ворошилови, будьонні, воробйови, акінфієви й інші… Отака була Червона армія та більшовики, і не тільки у 1920 році…
Ось що пише ВРЕ (третє видання) про армію Врангеля у ті часи: «Польское правительство отправило на пополнение армии Врангеля бывших деникинцев, разрешило ему сформировать на польск(ой) территории новую армию (до 80 тыс. человек)…» [25, т. 5, с. 421]. Тому Ленін і Троцький не могли спокійно дивитися на боєздатну, стотисячну армію Махна.
21 вересня 1920 року вони створили так званий «Южный фронт», передавши йому тільки «Крымский участок Юго-Западного фронта…» [25, т. 5, с. 421].
Особисто «товариш Ленін», як заявляла дружина Махна — Галина, пропонував очолити фронт її чоловікові. Але Нестор Іванович відмовився, хоча пообіцяв надати свої військові сили для розгрому армій Врангеля. Цьому факту є цікавий доказ: М.В. Фрунзе «вступил в командование (фронтом) 27 сентября (1920 года)…» [25, т. 28, с. 109].
Тобто М.В. Фрунзе обійняв посаду після того, як від неї відмовився Махно. Звернімо увагу — очолити фронт запропонували більшовику Фрунзе, який до того не мав зв’язків з Махном. Ленін з Троцьким вирішили цього разу «батька» не дратувати.
Ще 2 жовтня більшовики, за вказівкою Леніна, у Старобільську підписали з Махно воєнний договір про спільні дії проти Врангеля.
У Великій Радянській Енциклопедії (третє видання) є цікаве свідчення про участь армій Махна на першому етапі протистояння з Врангелем, тобто у жовтні 1920 року. Послухаємо:
«28 октября Южный фронт, располагая значит(ельным) превосходством сил над противником (армії Врангеля. — В.Б.) перешёл в наступление и к 31 окт(ября) разбил силы Врангеля в сев(ерной) Таврии, хотя наиболее боеспособным частям белых удалось уйти в Крым…» [25, т. 7, с. 233].
Мобільні армії Махна рухалися за відступаючими військами Врангеля, а іноді й випереджали білих. В той час, коли більшовики відставали на 1–2 дні (переходу). І відставали червоні на цих декілька днів свідомо. Вони не збиралися воювати з розгромленим у Таврійських степах Врангелем, зберігаючи сили для головного завдання. А воно полягало ось в чому: вслід за військами Махна ввійти до Криму і, закупоривши для армії «батька» вихід із півострова, раз і назавжди покінчити з махновщиною. Це завдання Ленін і Троцький поставили перед М.В. Фрунзе ще під час укладення Старобільської воєнної угоди між більшовиками і Махном. Такі люди, як Лев Троцький, образ не прощали. А Ленін, за свідченням Лева Давидовича, у ті часи завжди підтримував Троцького. І то правда.