Звичайно, Роман Шухевич увесь час служіння в батальйоні підтримував зв’язок із Центральним Проводом. Упродовж цього часу він формально зберігав у Проводі «посаду військового референта та голови Головного військового штабу ОУН». Тому, після прибуття до Львова, не чекаючи арешту, Роман Шухевич зник.
«Втеча вдалася — того самого дня він був у будинку свого друга і колишнього компаньйона по ФАМІ Богдана Чайківського» [224, с. 127].
ОУНівське підпілля продовжувало діяти і після арешту більшої своєї частини.
«Остаточно з тактикою опору нацистам націоналісти визначилися на Другій конференції ОУН (б), яка відбулася у березні 1942 року на конспіративній хаті під селом «Новий Яричів» [224, с. 137].
Почалася боротьба на два фронти: проти більшовицької Росії та нацистської Німеччини.
«Як видно з хроніки подій, 14 жовтня 1942 було обрано як день заснування УПА (Українська Повстанська Армія) зовсім невипадково. Саме в жовтні 1942 року було остаточно запущено механізм розгортання армії, хоч формально рішення було зафіксовано пізніше — у грудні того ж року…» [224, с. 138].
«На початку грудня 1942 року відбулася ще одна конференція. На неї з’явилися, крім Лебедя, Лука Павлишин, Дмитро Грицай, Василь Івахів та Михайло Медвідь, військовий референт Проводу ОУН на Центральних та Східних українських землях. На цій конференції остаточно було затверджено плани розгортання армії і вирішено починати всенародне повстання» [224, с. 138].
Отож, Роман Шухевич з’явився дуже вчасно, бо якраз на ту пору, після Сталінградської поразки Німеччини, стало зрозуміло, що німці програють і більшовики повернуться в Україну. Тобто треба було готуватися до тотальної боротьби.
«Для обговорення змін керівний склад ОУН (б) зібрався у с. Теребіж (за іншими даними — Валуйки) на Третю конференцію ОУН (б). Саме на цій конференції Шухевич засвідчує власне «повернення» до активної діяльності в середовищі ОУН (б)…» [224, с. 139].
Конференція погодилася, що, за всіма ознаками, Німеччина війну програє — і слід готуватися до жорстокого протистояння з радянським тоталітаризмом…
Епіцентром опору нацистам з 1941 року стала Волинь. Волиняни-оунівці стояли на чіткій позиції розгортання Повстанської армії та повномасштабного опору окупантам. Роман Шухевич стояв теж на подібній позиції, тому був сприйнятий на Волині як «свій». Праця Шухевича на створення УПА була досить плідною, хоча паралельно доводилося вирішувати сотні інших питань.
Так одночасно зі створенням партизанської армії та розгортанням боротьби з окупантами на Волині розгорілася війна між українцями та поляками. Відлуння тієї війни чути досі.
«Міжвоєнний польський уряд надавав тут (на Волині, аби збільшити прошарок польського населення. — В.Б.) ділянки, так звані «осади» для ветеранів війни за незалежність Польщі 1918–1920 років. Причому ці ділянки виділяли з найкращих земель і за рахунок місцевих українців» [224, с. 144].
Автор не досліджуватиме це питання зараз, оскільки говоритиме на цю тему в «Післямові».
Зазначимо — головнокомандувач УПА Роман Шухевич мав з цього приводу чітку думку: «Усе це призведе тільки до взаємної ненависті і недовіри між двома народами» [224, с. 147].
Автор радить полякам і українцям перегорнути ту сторінку історії, а якщо досліджувати — то спільно, за круглим столом. Не має права будь-хто переважати в цьому питанні…
«У листопаді 1943 року було створено Головну команду та Головний військовий штаб УПА, які очолили, відповідно, Роман Шухевич та Олекса Гасин. Штаб поділили на сім відділів: оперативний, розвідувальний, тиловий, організаційно-персональний, вишкільний, політвиховний та військово-інспекційний. У грудні 1943 року Роман Шухевич офіційно стає Головним командиром УПА… Політичною владою, якій підпорядковувалася УПА, стала Українська Головна Визвольна Рада (УГВР)…» [224, с. 163].